Проповідь у неділю 5-ту Великого посту, пам’ять прп. Марії Єгипетської

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня неділя у духовному сенсі є надзвичайно багатою, багатою, найперше, на повчання.

Не одна лише та Євангельська розповідь, яку ми щойно слухали, наводить нас на певні розмірковування, але й також важливим для нас є звершування сьогодні пам’яті преподобної Марії Єгипетської, матері нашої, як висловлюється агіографічна література.

Також цього тижня, який сьогодні вже минає, читався Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського.

Усе це підводить нас до того творчого акту, який ми повинні здійснювати не один раз, наголошую, не один раз протягом свого життя. Цим творчим актом є покаяння.

Якщо би ми зараз запитали себе, що таке є покаяння, то напевно б відповіді здебільшого були б такими: це сповідання своїх гріхів, визнання своїх гріхів перед Богом, ось що таке покаяння.

Але слід зауважити, що не всі християни цей творчий акт правильно розуміють і виділяють йому в житті своєму належне місце.

Дехто покаяння розуміє так: треба згадати своє минуле, побачити і визнати, що це минуле є не дуже добре, згадати якісь злі вчинки, прийти до священика і все це йому розповісти. Для багатьох покаяння – це умовність, це формальний акт, який потрібно звершити у цей період, перед Святою Пасхою, перед Воскресінням Христовим, раз у рік. Ми ці гріхи немов із себе скидаємо, віддаємо священику і все. І все! Нічого не змінюється, ми не змінюємо ані способу мислення, ані способу життя.

І ось тут звернімо увагу на подвиг Марії Єгипетської. У цій постаті саме зобразилася певна повнота, торжество, якщо можна так сказати, покаяння.

Преподобна Марія Єгипетська була блудницею, великою блудницею, заробляла своїм тілом. Але ось в один момент настала її духовна переміна, покликом душі і дією Божою вона була ведена у пустелю. Упродовж сімнадцяти років, можливо навіть з певними нечистими помислами, вона блукала пустелею. У тих відлюдних місцях вона можливо не раз поверталася думками до того житія, яке провадила раніше. Але, коли вона все ж принесла Богові довершене покаяння, справді щиро і вповні покаялася у своєму гріху, у своїх блудодіяннях, вона вже ніколи до цього гріха не поверталася.

Це не так, як у нас: приходимо до священика, каємося, причащаємося і знову далі діємо так само.

Ви, звісно, можете собі міркувати таким чином, що не всі ж люди без винятку страждають на такий гріх, блудодіють (хоч, правду кажучи, цей гріх у тому чи іншому прояві сьогодні є дуже поширеним). Хтось, можливо, думає, що гріх блуду і розпусти повинен неодмінно одразу прямо виявляти себе у справах, що їх творить людина, хвора на цю пристрасть, що неодмінно він виявляє себе у певні статевій поведінці і в інтимному житті.

Але це є не зовсім так. Гріх розпусти не приходить сам по собі до кожної людини і вражає її душу. Спочатку людина є горда (бо саме гордість лежить біля витоків кожного гріха) і потім тільки така людина вдається до наступних гріхів, серед яких може бути і блуд.

Гріхи наші всі взаємопов’язані між собою. Творимо один гріх, за ним одразу причіпом суне інший, в одному каємося, під інший підпадаємо. І життя людини, духовне життя людини, справжнього християнина, це є постійна невидима, а деколи й видима боротьба.

Один християнський антрополог, говорячи про сутність людини, її душу і тіло, влучно зауважив, що, оскільки людина створена із праху земного, то їй необхідне постійне зрошення, наче ґрунту.

Ось ми всі зараз вийшли на свої, можливо й невеличкі, ділянки, щоби їх, хоча б, повернути до життя, адже інакше, ми знаємо, що на рясний урожай нам чекати марно. І ми там копаємось, щось садимо, поливаємо, підживлюємо, робимо все, що тільки можемо. Отак, тим більше, потрібно нам чинити і зі своєю душею. Нам слід постійно доглядати її, підживлювати, насичувати духовним питтям. Тоді наше духовне життя, наше покаяння буде справді творчим актом, бо коли приступаємо до Таїнства Сповіді, то ми творимо, творимо добре і спасительне для нас діло.

Отож не забуваймо про це. На допомогу нам приходить ще одна чеснота – смирення. Щоби подолати гріх, зокрема гріх розпусти, преподобна Марія Єгипетська наклала на себе це смирення, вона смирилася і це дозволило побачити їй ту прірву, в яку тягне її гріх.

Христос у сьогоднішньому Євангелії повчає своїх учнів, а отже й усіх нас, якими повинні бути їхні взаємовідносини. Ось ми зараз споглядаємо на нову владу і чекаємо, що вона, на відміну від попередньої, служитиме своєму народові. Адже саме на земну владу Христос звертає сьогодні особливу увагу і каже: “Між вами нехай не буде так” (Мк. 10, 43).

Христос каже, щоби ми були рабами. Але не рабами для інших, а рабами у служінні. На жаль протягом останнього тривалого часу у нас все було зовсім по-іншому, дехто поміркував собі, що народ для нього може бути рабом. Той барон, який пішов від нас, вважав що він все може приватизувати і все приватизував, навіть Церкву і людські душі.

І ось цей феодал пішов до іншого царя і каже: “Прийди військом на цей народ, приватизований мною, бо він чомусь перестав мені коритися”. Хіба ж це хоч трохи співзвучне хоча б з якоюсь Євангельською істиною? Аж ніяк! Нічого тут від Бога не знайдеш.

Народ християнський є свобідний, вільний у Бозі. Каже до нас Господь: “Пізнаєте істину, і істина визволить вас” (Ін. 8, 32). Як нам пізнати істину і стати воістину вільними? Покаймося, позбудьмося гріха і тоді будемо вільними і навіть, можливо, такими рівноангельними, як преподобна Марія Єгипетська.

Отож, дорогі брати і сестри, залишилося всього лиш два тижні до Світлого Христового Воскресіння. Залиште все, всі турботи, які є зайвими, прийдіть до храму на цей творчий акт покаяння, щоби очиститися, полікувати свої душі і стати вільними у Христі Ісусі. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі м. Львова, у неділю 5-ту Великого посту, пам’ять прп. Марії Єгипетської, 6 квітня 2014 року Божого)

http://www.gradleva.com

Поділитись
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Print this page
Print

Коментарі

коментарі