Про шкідливий вплив планшетів і телефонів на дітей

“I ви, батьки, не роздратовуйте дiтей ваших,
а виховуйте їх у вченнi
i наставляннi Господньому” (Еф. 6: 4)

Мобільний телефон і планшет поступово стають невід’ємними атрибутами кожної людини. Це здається навіть зручним: ми увесь час залишаємося на зв’язку, маємо змогу сказати декілька теплих слів своїм рідним і близьким, дізнаємося про останні події одними з перших. Та коли бачиш ці самі атрибути у школярів, то задаєш сам собі питання: «Навіщо це їм?».

Уже починаючи з молодших класів, якщо не з дитячого садочка, малеча бавиться удома цими пристроями або навіть приносить їх на заняття. Слід підкреслити, що планшети і телефони негативно впливають не лише на освітній процес, а й на психічний розвиток дитини.

Лікар-психіатр Олексій Мішин розповідає про шкідливий вплив планшетів на дітей:

«Нещодавно мені вдалося побувати в одній зі шкіл на батьківських зборах четвертих класів. На моє запитання, чи є у ваших дітей планшети, ствердно відповіли 80% батьків. Коли я їм заявив, що це жахливо, деякі з них мені з подивом відповіли: «А що тут такого? Ми їм на планшеті тільки ігри для розвитку даємо».

Із сумом доводиться констатувати, що більшості сучасних дітей планшети і телефони потрапляють у руки з 7 до 10 років. Відразу скажу, що це той самий вік, коли подібні іграшки можуть заподіяти максимальну шкоду здоров’ю дитини. У цей період у дітей інтенсивно розвиваються кістково-м’язова система і хребетний стовп. Багато разів доводилося спостерігати, як дитина стоїть або сидить, згорбившись, за своїм планшетом.

У такому положенні вона може перебувати часом годинами. А якщо у дитини неправильно формується постава, що веде до сколіозу та інших захворювань, то, значить, неправильно будуть розвиватися і кістково-м’язова система, серце, легені та інші внутрішні органи. Хребет впливає буквально на все! Отже, перше, що ми можемо отримати, – серйозні проблеми зі здоров’ям.

Крім того, дитячими психологами та фізіологами наголошується, що в період з 7 до 10 років дитина багато в чому пізнає світ через дотик, тобто через руки. Саме в цей час дитинча повинне захоплюватися малюванням, ліпленням і конструкторами, різними розвивальними рухливими іграми. А коли воно працює з планшетом, то нічого не відчуває, крім цієї гладкої тактильної поверхні. Усі відчуття губляться. У підсумку по-іншому розвивається його головний мозок.

Також лікарі та соціологи встановили негативну роль планшетів і телефонів у соціальній адаптації дитини, а в майбутньому – і в стосунках з протилежною статтю і в створенні сім’ї. Адже якщо під час перерви діти сидять, втупившись у свої пристрої, і їм не потрібно спілкування з однолітками, то воно не знадобиться їм і в майбутньому. А раз так, то ні про яку дружбу, ні про яке створення родини не буде йти і мови.

Я вже не кажу про руйнівну дію на психіку різних розважальних ігор та стрілялок. Ці ігри впливають на дитину таким чином, що їй уже неможливо буде відрізнити добре від поганого, у неї стираються межі між поняттями про добро і зло. У свідомості у неї розмивається грань між реальним життям і мультимедійною війнушкою. І надалі ми можемо отримати те, що ми отримали з тим московським школярем, який розстріляв свого вчителя. Увесь цей негатив так швидко, без будь-яких перепон проходить у головний мозок дитини і відкладається там на підсвідомості, що просто дивуєшся!

Ну й останнє, що я хотів би відзначити як дитячий психіатр. Коли дитина дивиться, як по екрану його планшета бігають, стрибають і стріляють мультяшні фігурки, то це видовище негативно діє через зорові аналізатори на нервові закінчення і головний мозок. Це блимання на екрані призводить до дратівливості, тривожності, поганого сну. У результаті у нас росте невротик. На жаль, сьогодні статистика з нервових захворювань у дітей невтішна: більше ніж половині школярів можна було б поставити діагноз “нервовий розлад”, якби їхнім батькам прийшло в голову відвідати лікаря. Але, на жаль, в поліклініку звертаються лише в найбільш запущених випадках. А тут ми самі створюємо ґрунт для того, щоб наші діти ставали психічно хворими людьми.

Важливо зрозуміти: чим пізніше до рук Вашої дитини потрапить планшет, тим краще. Адже чим старше, тим міцніше і стійкіше нервова система і психіка людини. Вплив на її нервову систему і головний мозок у 18 років буде не таким згубним, як це відбувається в учнів молодших класів, а тим більше у дошкільнят. Дайте дитині нормальне дитинство, те дитинство, коли дівчатка грали в ляльки, а хлопчики – в індіанців».

Із сумом слід констатувати, що попри шкоду планшет або телефон для багатьох сучасних батьків є своєрідна «валюта» для купівлі власного часу. Адже, щоб чимось зайняти дитину, достатньо просто дати їй пристрій у руки. Вигода полягає у тому, що планшетом, на відміну від мультика, можна “придбати” необмежену кількість часу. Наприклад, малюк пристає до мами, він хоче поспілкуватися або пограти, але мамі ніколи – вона з обіду ще не подивилася телевізор чи не була в інтернеті. І щоб нейтралізувати дитину, вона дає їй… стільниковий телефон: на, пограй. Таким чином вона, як їй здається, убиває двох зайців: отримує півгодини вільного часу і дитина нібито розвивається, долучається до техніки і вчиться реагувати на її сигнали. Це не може не сподобатися їм обом. Перше насіння залежності впало на благодатний ґрунт.

У цьому ранньому віці у дітей за безпосередньої участі батьків формується поки що звичка розважати себе за допомогою комп’ютерних ігор і графічних програм. У дитини формується стійкий зв’язок – захотіла розважитися – взяла телефон/айфон/планшет/ноутбук. Жодні інші класичні дитячі розваги її уже не цікавлять. А хто б сперечався? Це дуже цікаво, це просто диво якесь: ведеш пальцем по екрану, а на екрані спалахують дивовижні малюнки, які змінюють колір, змінюються самі, приходять у рух і навіть «співають». І незабаром дитина і сама не захоче складати пірамідки і кубики і катати машинку. Ні читання книги, ні настільна гра, ні рухливі ігри не в змозі конкурувати з тими воістину безмежними можливостями, які дає комп’ютерний світ. Щовечора в будинку звучатимуть два слова: дай пограти!

Більше того, дитина вчиться не лише так розважатися, вона звикає перенаправляти, зміщувати свої емоції і почуття з живих людей на гру та інтернет-спілкування. І це теж відбувається за «допомогою» батьків. Дитині захотілося поспілкуватися з мамою, притиснутися до неї, обняти, а вона, зайнята чимось, суне їй свій телефон. Відбувається підміна об’єктів любові: захотілося ласки – вийди в інтернет. Захотілося спілкування з близькими по духу людьми – інтернет наше все. Діти не вчаться ділитися своїми переживаннями з близькими, відвикають бачити очі співрозмовника, розуміти його без слів. Відбувається емоційне збіднення покоління, багато сучасних дітей не вміють висловлювати своїх почуттів та емоцій. Пік переживань – це «Вау!», вимовлене абсолютно байдужим тоном. Усі наші «Ух, ти!», «Здорово!», зрештою «Потрясно!» пішли у небуття. Зате в повсякденну мову стрімко проникає комп’ютерно-мережевий жаргон, лексикон молоді скорочується до лексикону Елочки-людожерки, відбувається взаємна інтеграція віртуального і реального життя, коли люди перестають розуміти, де вони знаходяться. Як у тому жарті – зайшов у ліфт і шукаю кнопку «Enter».

Дорогі браття і сестри! Діти – це наше майбутнє. Навряд чи хтось з батьків захоче почути через десятки років докори: “Чому ти не слідкував за мною?”, “Якби не твій телефон, я міг би добре вивчитися і отримати гарну роботу”. Лише від нас, а не від когось іншого залежить, ким виростуть наші діти і чи будуть вони здорові як фізично, так і психічно. У Книзі притч Соломонових сказано: “Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє” (Притч. 22: 6). Робімо ж так і ми!

Поділитись
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Print this page
Print

Коментарі

коментарі