Поминання померлих під час Великого посту

Причина встановлення родительських субот полягає в тому подвигу, в якому перебувають християни. Якщо, за вченням святого апостола Павла, без любові я ніщо, то, значить, і сам подвиг посту, якщо не буде супроводжуватися істинною взаємною любов’ю, втратить своє значення, і ті, що постять, не досягнуть своєї мети, чеснота втратить свою силу. Тому Церква запрошує своїх членів на загальне моління за померлих, обравши суботи 2, 3 і 4-го тижня Великого посту.

Інша причина полягає в тому, що в великопосні дні, крім субот і неділь, немає повних літургій, і померлі позбавляються тих благ, які подає їм поминання на літургії. А тому Церква встановила особливе моління за померлих у згадані дні. Субота в біблійному розумінні – це «день спокою», тому ми й молимося про упокій рідних і близьких в оселях праведних.

Кожен, хто бажає виявити свою любов до померлих і подати справжню допомогу, може найкращим чином зробити це молитвою за них, і, особливо, поминанням на Літургії, коли частинки, вийняті за живих і померлих, занурюються в Кров Господню зі словами: «омий, Господи, гріхи тих, що поминалися тут чесною Своєю кров’ю, молитвами святих Твоїх».

Про поминання померлих

Нічого безрозсудного, нічого непотрібного не передано від Христових проповідників та учнів і не прийнято спадкоємно Церквою Божою; здійснювати поминання спочилих у правій вірі при Божественному і преславному Таїнстві – справа дуже богоугодна і корисна.

Святитель Григорій Ніський

Якщо всепроникаюча Премудрість Божа не забороняє молитися за померлих, чи не означає це, що ще дозволено кинути мотузку, хоча не завжди достатньо надійну, але іноді, а можливо й часто, рятівну для душ, що відпали від берега тимчасового життя, але не досягли вічного пристановища? Спасенну для тих душ, які коливаються над безоднею між тілесною смертю і останнім судом Христовим, то піднімаючись вірою, то занурюючись справами, негідними її, то підносячись благодаттю, то зводячись останками пошкодженої природи, то підносячись божественним бажанням, то заплутуючись в грубому, ще не зовсім скинутому людському одязі земних помислів…

Святитель Філарет Московський

Ми віримо, що душі людей, тих, що впали в смертні гріхи і перед смертю не зневірились, але покаялись ще до розлучення з цим життям, тільки не встигли принести ніяких плодів покаяння (такими плодами могли бути їх молитви, сльози, колінопреклоніння при молитовних бдіннях, сокрушення, розрада бідних і вираження у вчинках любові до Бога і ближніх), – душі таких людей сходять в пекло і терплять за учинені ними гріхи покарання, не втрачаючи, втім, надії на полегшення. Полегшення ж вони отримують через нескінченну благість Божу, через молитви священиків та доброчинність, що здійснюються за померлих, а особливо силою Безкровної Жертви, яку, зокрема, приносить священнослужитель для кожного християнина за його близьких, і взагалі за всіх повсякденно приносить кафолична і апостольська Церква.

З Послань Східних Патріархів

Ієрей смиренно молить благість Божу, щоб Він відпустив померлому гріхи, що трапилися через неміч людську, прийняв на лоно Авраама, Ісака та Якова, в місце «там де немає ніякої хвороби, печалі і зітхання », зневажаючи Своїм людинолюбством всякий гріх, який вчинив той, хто пішов з життя. Бо ніхто не чистий від гріха, як кажуть пророки.

Священномученик Дионісій Ареопагіт, єпископ Афінський

«Плач (за померлими) наполовину полегшує скорботу. Плакати міцно добре – серце пом’якшується. Поплачте, а потім і розради пошукайте! Смерть – не несподіване нещастя, а загальний уділ всіх нас. Скорбна розлука, але вона не без кінця:не сьогодні-завтра і ми туди ж підемо. Скорбна невідомість стану того, що відходить, але віра в те, що той який відходить, переходить в руки Божі, розганяє при цьому всякий морок. Про померлого більше моліться. Йому над усе тепер потрібна молитва. Молитва – перед Богом заступниця і прямо діє на душу, яка відходить, надихаючи її, зігріваючи і зміцнюючи.

… Що ті, які відійшли живі, тільки іншим життям, живуть свідомо, перебувають у спілкуванні між собою за тамтешніми умовами і порядками і на нас поглядають, і до нас приходять чути наші молитви за них, і за нас моляться, і роблять нам навіювання, все за тамтешніми законами і порядками, а не як заманеться…» – про це повинні пам’ятати вірні.

Святитель Феофан Затворник (З кн. “Читання на кожен день Великого посту”)

Упорядкував та переклав

протоієрей Миколай Капітула

Поділитись
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Print this page
Print

Коментарі

коментарі