Неділя 3-тя після Пасхи. Святих жінок – мироносиць

„Минулої суботи Марія Магдалина і Марія Яковля і Соломія купиша аромати, да пришедшу помажуть Ісуса. І зіло заутра прийдоша на гроб Сіявщу солнцу” (Мк. 15, 6).

Спить в ранковій тишині Єрусалим. Перші промені сонця починають зогрівати землю юдейську. А безлюдними вулицями міста Єрусалиму спішать три жіночі постаті. Куди вони спішать? Що намірились робити? Чому так рано прокинулись зі сну? Чому зажурені і опечалені їхні лиця? Це три жінки Мироносиці, купивши пахучі аромати спішать до гробу Христового, щоб віддати його Тілу честь і шану і помазати пахучими олійками. 

Журяться ці жінки, бo хто відвалить їм камінь від дверей гробу, яким закрита гробниця Ісусова та ще й присутня військова сторожа, яка стереже гріб. Але помимо цього, ці безстрашні жінки Мироносиці не перереривають своєї ходьби, а продовжують свій шлях, бо їх укріпляє віра в Христа Ісуса, що Він є дійсно Син Божий, Спаситель Світу, прийнявший на себе Хрест-смерть-гроб, щоб спасти людство від їх гріхів. Жінки мироносиці ведені надією на допомогу Божу, що їм все-таки вдасться відкрити гробницю і помазати тіло Христове пахучими олійками. Мироносиць провадить любов до Спасителя, бо вони були живими свідками, скільки добра зробив Христос для людей, уздоровляючи хворих, сліпих і калік. І ця любов, яку мав Христос до людей, увійшла в серце жінок мироносиць, любити Бога понад усе, а ближнього як самого себе.

Віру, надію і любов жінок Мироносиць, нагородив Бог радістю, бо вони перші почули з уст післанця неба Ангела, що Ісус Христос воскрес, а в гробниці тільки залишилося місце де було Тіло Ісуса. „Ність зді, восте, се місто ідіже положиша Єго”. Ми з вами, мої дорогі, зацікавлені ходою жінок Мироносиць і ставимо собі питання: куди вони йдуть? Їхні наміри побожні, вони йдуть на гріб Христа Спасителя. І ми, мої дорогі, поставмо собі це питання „куди ми з вами йдемо, живучи на цій святій землі?” Ми в цьому житті, на цій землі перебуваємо тимчасово, як подорожуючий „бо ми не маємо тут постійного місця, з майбутнього шукаємо ” (Єв. 13, 14).

Кожна прожита хвилина вашого виття несе нас все дальше і дальше по цій дорозі життя, по якій йдуть мільйони людей, але ніхто назад не повертається. І неможливо, щоб кожен християнин не задумувався над тим, куди він йде, чому, не вертається назад і коли настане кінець цієї його подорожі – життя? А відповідь є одна, всі ми йдемо до могили, до вічності прямуємо, щоб стати на справедливім суді Божім і одержати за наші добрі діла нагороду, а за злі грішні діла буде кара. Бо Бог є справедливий Суддя, Який за добре нагороджує, а за зло карає. Тому то не все одно, як жити людині на світі праведно чи грішно. Бо хто сповняє волю Божу, той одержить у вічності нагороду, жити з Господом в Царстві Небеснім.

Знаючи, що всі ми прямуємо до Бога, то будьмо розважні і не заплямовуймо свою душу гріхами, яка колись стане на суді Божім. Питання, куди я йду – ставмо собі коли йдемо до церква Христової, бо багатьом людям відвідування церкви Христової ніякої користі не дає, тому що вони недостойно ведуть себе в храмі. Розсіяно моляться, не слідкують уважно за Службою Божою, а навіть своє перебування в церкві супроводжують розмовами, які такі далекі від Бога і від діл спасення безсмертної душі. Є такі, що навіть у церкві грішать, бо прийшли, щоб обмовити очернити других. Став собі заздалегідь питання куди я йду і чого я йду? А совість ваша дасть вам відповідь, що йдете до церкви – до храму Божого, щоб прославити Бога своєю молитвою, богослужіннями, і душу свою зблизити до Господа Бога.

Дорогі мої, питаймо себе, куди я йду, коли наближаємося до місця своєї праці. Поважна наша думка відповість нам, щоб чесно і добросовісно виконати свій обов’язок суспільної праці. З нашої чесної праці користаємо ми самі, суспільство і майбутні покоління людей. Ми хочемо, щоб все чим ми користуємося в своєму житті було зроблено солідно і ми працюймо для других людей, які користають з результатів нашої праці. В кінці дня, повертаючись додому не забудьте знову запитати себе куди я йду і чого? Ваша свідомість і ваш розум дасть вам відповідь, йду додому, в якому живуть мої рідні і близькі люди, жінка-господиня чи добрий дбайливий муж, там вдома чемні люблячі нас діти, чи старенькі родичі, які з нетерпінням чекають на повернення додому сина чи дочки.

Приємно і радісно на душі йти додому, де панує згода, любов, вирозумілість і взаємна вибачливість. Дорогі мої, ось і ціль куди і чого ми йдемо до праці, додому, до церкви. Якщо ці обов’язки виховуємо совісно, то осягаємо свою ціль – любов в родині, пошану ближніх, а найважливіше спасаємо свою душу єднаючись з Богом.

Свята радість зустріла жінок Мироносиць – Воскресення Христове. Нехай і нас усіх зустріне велика радість воскресення наших душ во Христі Ісусі. Амінь.

митрополит Андрій (Горак)

Поділитись
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Print this page
Print

Коментарі

коментарі