Богословсько-екзегетичне осмислення родоводу Ісуса Христа

У пропонованій статті зроблено спробу у площині екзегетичної науки проаналізувати родовід Господа нашого Ісуса Христа, який міститься у Священному Писанні Нового Завіту та порівняти два списки родоводу від святих апостолів і євангелистів Матфея (Мф. 1: 1 – 17) та Луки (Лк. 3:            23 – 38), вказавши на характерні риси їх подібності та відмінності.

Ключові слова: Родовід, покоління, Месія, спасіння,Євангеліє, людство.

Розгортаючи Євангеліє від св. ап. Матфея, у першому його розділі, на першій сторінці читач натрапляє на доволі дивний текст: родовід Спасителя, який, коли глянути уважніше, виявляється родоводом Йосифа-обручника, тобто опікуна, Марії Діви. Екзегеза ХV ст. висувала таке пояснення: це родовід Марії, але, оскільки про жінок у ті часи, в тій культурі не було прийнято говорити, родовід Марії поданий як родовід Йосифа. Це пояснення не варте жодної  критики: в ньому немає і частки доцільного. Тим паче, що родовід Ісуса Христа є, як у євангелиста Матфея, так і в євангелиста Луки, і обидва подані властиво як родоводи старця Йосифа.

Виникає запитання: навіщо наведено цей родовід, через який багато хто з читачів Євангелія, почавши з великого переліку, для більшості з них, зовсім невідомих імен,  взагалі відкладають Священне Писання, вважаючи, що воно їм не під силу?

Як бачимо проблематика родоводу Ісуса Христа просто не могла оминути біблійної екзегези. У Бога немає випадковостей. І те, що родовід є у Священних текстах Нового Завіту тільки засвідчує про його надзвичайно важливий глибинно-втаємничений зміст. Тому завдання св. отців і учителів Церкви, які займалися дослідженням Священного Писання, якраз і полягало у необхідності розумно та аргументовано пояснювати пріоритетність родоводу Спасителя та вказати на його важливість у Євангельському вченні. Причому робити це потрібно було на такому рівні, щоб це було авторитетно у вищих церковних колах і водночас доступно для простих віруючих.

Актуальність теми. Не зважаючи на те, що Новий Завіт написаний майже дві тисячі років тому, проте аргументація та тлумачення тексту родоводу Ісуса Христа залишаються релевантними і сьогодні, а тому можуть сміливо використовуватися православними пастирями. Завдання родоводу полягає в тому, щоб навчити читачів вслухатися в кожне слово Євангелія, навчитися бачити за кожним словом світ, всередині якого проповідує Ісус, і сприймати кожен рядок Писання як заклик, яким Він звертається до нас. До того ж, родовід, окрім сухого фактажу (звичайного хронологічного переліку імен), таємниче відображає суть приходу на землю Сина Божого, за кожним ім’ям в родоводі духовно відтворено певну біблійно-історичну епоху.

Родовід Господа нашого Ісуса Христа був об’єктом вивчення св. Іоана Золотоустого [2] та блж. Феофілакта архієпископа Болгарського [3], які детально досліджували дану проблематику. На основі їхніх творінь свої екзегетичні праці у цьому напрямку залишили професор О.П. Лопухін [7], архієпископ Аверкій (Таушев) [4], Г.П. Чистяков [8], Г. Геллей [5], Б.І. Гладков [6]. Необхідно зазначити, що порівняльний аналіз та символічна складова родоводу ніколи не ставали об’єктом системного опрацьовування, що дає певний простір для пропонованого дослідження.

Мета дослідження у форматі екзегетичної дисципліни проаналізувати та обґрунтовано порівняти родовід Месії, який поданий двома євангелистами Матфеєм та Лукою, підтвердити ідентичність двох зразків.

Предмет дослідження – дискусія з приводу різниці у генеалогічних таблицях імен та кількості поколінь Сина Людського.

Починається Євангеліє від святого апостола і євангелиста Матфея словами “Книга родоводу”, по-грецьки “родовід” звучить як генесіс – “буття”, “початок”, але європейська традиція залишає його без перекладу. Єврейська ж традиція дає назву за першим словом тексту [5, c. 421]. Ми пам’ятаємо, що сам текст Біблії розпочинається словом берешіт, тобто “на початку”: “На початку створив Бог небо й землю” (Бут. 1: 1). В Євангеліях також ідеться про початок. У святого апостола і євангелиста Марка бачимо: “Початок Євангелія Ісус Христа, Сина Божого” (Мк. 1: 1); у дуже літературному тексті Євангелія від святого євангелиста Луки читаємо: “Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі, як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова” (Лк. 1: 1 – 2); нарешті, усім добре відоме пасхальне Євангеліє від святого апостола і євангелиста Іоана: “На початку було Слово…” (Ін. 1: 1).

Отже, в основі як Старого Завіту, так і євангельської оповіді лежить думка про початок. Тільки що стосується першого, то це початок світу, а стосовно другого – початок нового етапу людської  історії, який відкрився із приходом у світ Спасителя – Господа нашого Ісуса Христа [8, c. 26 – 27].

Яке значення мав родовід для будь-якого єврея і яку роль він відігравав у його житті? Насправді, родовід був знаковим. Йосиф Флавій, єврейський історик, пишучи свою біографію, спочатку подає свій родовід і пишається своїм походженням [4, c. 36 – 37]. Перша книга Ездри розповідає нам: “І з синів священничих…. Вони шукали запису свого родоводу, і не знайшлося його, а тому виключені зі священства” (1 Езд. 2: 61 – 62).

Оскільки святий апостол і євангелист Матфей адресував текст Євангелія юдеям, тому йому дуже важливо було довести їм, що Ісус Христос є саме       Той – Обіцяний пророками Месія, Котрий народився з коліна Юди. Святий апостол Матфей, пишучи родовід робить акцент на людській природі Ісуса Христа [6, c. 103].

Якщо спробувати порівняти родовід Ісуса Христа з тим, що ми знаємо зі Старого Завіту про людей, яких у ньому згадується, то відразу ж випливуть дуже цікаві факти.

Перше ім’я, яке згадав св. ап. Матфей у своїй родовідній таблиці – Авраам. Від Авраама до Давида – чотирнадцять поколінь. Від Давида до вавилонського полону – також чотирнадцять. Від полону до Ісуса – ще чотирнадцять поколінь. Виходить струнка схема: 14, 14 і 14. Однак, якщо починаєш порівнювати її зі Старим Завітом, виявляється, що чотирнадцять поколінь відділяють  Давида від Авраама, але їх зовсім не чотирнадцять від Давида до полону. У 8-му вірші Євангелія від Матфея говориться: “Іорам породив Озію”. А із Другої книги Паралипоменон (Хронік) очевидно, що Іорам – зовсім не батько, а прадід Озії. Син Іорама – Охозія, син Охозії – Йоас, син Йоаса – Амасія, сином Амасії й був Озія. Виявляється, тут пропущено три покоління.

Наступне місце, яке викликає подив – це 11-й вірш: “Іоаким породив Єхонію”. Проте із тієї самої Другої книги Хронік зрозуміло, що Єхонія не син, а внук Іоакима. Отже, тут пропущено ще одне покоління.

Від Давида до полону насправді більше, ніж чотирнадцять поколінь. А від полону до Ісуса?… У 12-му вірші мовиться: “Салафиїл породив Зоровавеля”, але Зоровавель не син, а внук Салафиїла, що відомо з Першої  книги Хронік. Очевидно, що опущено ще одне покоління…[8, c. 27].

Отже, виявляється, що 14 – цифра досить умовна. Якщо ми порівняємо родовідні таблиці з Євангелія від Матфея й від Луки, то виявляється, що у апостола Матфея числення іде від Авраама до Ісуса, а в ап. Луки – від Ісуса до Адама і що в ап. Луки від Давида до полону вже не 14, а 21 покоління. Там інша схема: 21 (від Адама до Авраама), 14 (від Авраама до Давида), 21 (від Давида до полону), 14 (від полону до Ісуса). Однак 21 й 14 числа, кратні семи, отже покоління тут ніби розбиті по сімках.

Для євреїв число 14 не є священним. Чому ж тоді ап. Матфей використовує його? Відносно цього існує декілька версій:

  1. Єврейська наука гематрія відтворює ізраїльські імена у цифровому еквіваленті. Кожна літера івриту носить числове навантаження. У родоводі містяться імена багатьох царів, але тільки біля імені Давида стоїть слово “цар”. Це свідчить – наскільки цар Давид був шанований ізраїльським народом. Єврейське ім’я Давид в числовому відтворенні позначається цифрами: 4, 6, 4, що в сумі дає 14 [5, c. 171].
  2. Блж. Феофілакт Болгарський говорить, що від нового місяця до повного місяця 14 днів і від повного місяця до нового також 14 днів [4, c. 92].
  3. Число 14 – це дві сімки. 7 – це символ повноти, довершеності. Ми знаємо, що в Ісусі Христі поєдналося дві досконалі природи: Божественна та Людська [7, c. 704].

Інакше кажучи, родовід в обох Євангеліях складений за принципом мнемоніки (“мистецтво запам’ятовування”) так, щоб його легше було  запам’ятати – за числом поколінь. Він має доволі струнку форму, певну структуру. Англійські екзегети ввели на його означення особливий термін telescoping, тобто ніби погляд здалеку, коли декілька поколінь можуть злитися в одне [5, c. 511 – 512]. Однак родовід Христа – це не тільки історичний документ, це – текст богословський. Через родовід Господь щось говорить нам.

Усякий уважний читач – а тим паче читач євангельських часів, коли Старий Завіт знали краще, ніж тепер – відразу мав би зрозуміти, що цей родовід найімовірніше є ніби сімейною галереєю предків – підкреслюю, предків не Спасителя, а Йосифа. То ж навіщо він поданий у Євангелії?

У родоводі від ап. Матфея говориться, що батьком Йосифа-обручника є Яків, а у апостола Луки – Ілій. Цю розбіжність дуже легко пояснити. Згідно єврейського закону – левиратства – коли один із братів помирав, не маючи потомства, інший брат зобов’язаний був женитися на дружині покійного брата і відновити йому потомство. Існувало поняття біологічного та законного батька (Бут. 38:  6 – 11).

Ілій та Яків були братами. Ілій був одружений, але помер не маючи дітей. Після його смерті, Яків взяв дружину покійного за жінку і в них народився Йосиф. Біологічним батьком був Яків, але юридично, згідно закону – батьком вважався Ілій. Оскільки ап. і єв. Лука за освітою був юристом, він чітко дотримується юридичних норм і подає батьком Йосифа – Ілія, а для апостола Матфея – це не мало значення, тому він подає ім’я біологічного батька, тобто Якова [4, c. 82]. Ісус народжується для людей, для людства. І першим із людей, заради котрих Він приходить у світ є Йосиф, Спасителя зустрічає Йосиф.

Отже, Йосиф у цих двох зразках родоводу є тут ніби присутнім від імені всього людства, від імені  кожної людини. І власне тому родовід Йосифа стає родоводом Ісуса. Це родовід людства, заради якого Спаситель прийшов у світ. Не родовід Його безпосередніх предків, а родовід людства.

Ось вони, ці люди: чотирнадцять поколінь від Авраама до Давида, чотирнадцять – від Давида до полону, чотирнадцять – від полону до Ісуса. Виходить ніби ікона, яка складається із трьох частин – лівої, центральної і правої. Зліва стоять прадавні праведники від Авраама до царя Давида, у             центрі – люди середнього покоління, справа – вже безпосередньо предки опікуна Марії, які жили від періоду полону до Йосифа. Це вибрані люди, які ніби вирвані з мороку історії. Ось і в родоводі також – не всі люди, а ніби взяті з кожного історичного періоду: по 14 людей на “фресці” у ап. Матфея, по 21 – у ап. Луки [8, c.30].

Якщо вдивитися в цю “фреску” уважніше, то не важко запримітити, що тут дуже мало достойних імен, переважно – люди злочинці, пихаті, злостиві, аморальні, страшні, але є і праведні та побожні люди. У родоводі від апостола і євангелиста Матфея є навіть імена чотирьох жінок: Фамари, Рахав, Руф та Вірсавії, що суперечить тому, щоб жіноче ім’я входило у родовід. Це було нонсенсом. Також перелічені жінки не вражають своєю бездоганною репутацією. Як бачимо недосконалий та жахливий родовід, але ж Ісус приходить до людства упалого, а не здорового. Якби людство не впало б, то й не було б потреби Христові ставати Людиною. Він тільки тому й прийшов у цей світ, щоб спасти упалих. І ця “картина”, цей родовід – портрет впалого людства.

Дивлячись на родовід Господа нашого Ісуса Христа можна сказати, що він руйнує: по-перше, бар’єр між юдеями та язичниками (Руф була моавитянкою, а не єврейкою), по-друге, бар’єр між чоловіками та жінками (у родоводі згадуються жінки) і по-третє, знищує перепону між праведними та грішниками (наприклад, патріарх Авраам – праведний, а Манассія – безбожний цар, при якому згідно передання прийняв мученицьку смерть пророк Ісая) [2, c. 371]. Тут справджуються слова Ісуса Христа: “Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння” (Мф. 9: 13) та святого апостола Павла: “Нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба ні вільного; нема ні чоловічої статті, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі” (Гал. 3: 28 – 29).

Православний богослов прот. Георгій Чистяков звернув увагу ось на що. Перша фраза родоводу – “ Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового…” (Мф. 1: 1). А яке останнє ім’я в роді? “Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від якої народився Ісус, названий Христом” (Мф. 1: 16). Перше і останнє ім’я в родоводі – Ісус. В останній книзі Священного Писання написано: “Я є Альфа й Омега, початок і кінець, Перший і Останній” (Апок. 22: 13). Господь наш Ісус Христос  охоплює в собі всіх, хто всередині: 14, 14 і 14.

У родоводі Христа можна виявити ще одну деталь. На початку цього генеалогічного ланцюжка поколінь стоїть стрижневе ім’я – Авраам, далі – Давид й останнє – Христос, по-єврейськи “Машиах”, Месія. “А”, “Д”, “М” – із перших трьох букв стрижневих імен родовідної таблиці складається слово “Адам” – “людина”, або “людство”. Це, направду, ікона людства [6, c. 28].

Тут потрібно сказати, що, оскільки у Старому Завіті було заборонено графічне зображення, тому євангелисти тонко словом “накреслюють” символи. Так з’являється текст з яскравими зоровими образами – це родовід. Тут спрацьовує принцип доповнення. Як у незрячих розвивається блискуча пам’ять, так в умовах, коли в тій чи іншій культурі забороняється графічне зображення,  людина створює картини словом, вербально зображає символічні образи.

Отже, резюмуючи вищесказане, виявляється, що перша сторінка Нового Завіту, книга родоводу Ісуса Христа – це портрет грішного людства, до якого й заради якого приходить Спаситель.

 

прот. Ярослав Матюнка,

кандидат богословських наук

  1. Біблія: книги Священного Писання Старого та Нового Завіту / в українському перекладі з паралельними місцями та додатками; пер. Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. – 1407 с.
  2. Іоан Золотоустий, свт. Повне зібрання творінь. Т. VII. кн. 2 / в українському перекладі укр. мовою канд. богосл. наук прот. Михайла Марусяка під редакцією Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2010. – 558 с.
  3. Феофилакт Болгарский, блж. Творения. – СПб.: Амфора, 2007. – 458 с.
  4. Аверкий (Таушев), арх. Четвероевангелие / руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. – Св.-Троицкий. мон. – Джорданвилль, 1954. – 243 с.
  5. Геллей Г. Біблійний довідник. – Торонто, 1985. – 681 с.
  6. Гладков Б.И. Толкование Евангелия. – СПб., 1930. – 371 с.
  7. Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: В 3 т. – Т. 3. – СПб., 1910. – 1124 с.
  8. Чистяков Г.П. прот. Над рядками Нового Завіту / Пер. з рос. З. Бичко. – Львів: Свічадо, 2005. – 328 с.
Поділитись
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Print this page
Print

Коментарі

коментарі