Туринська плащаниця – факти та легенди (частина 3)

Туринська плащаниця – факти та легенди (частина 3)

У Турині (Італія) зберігається славна подвійна плащаниця, на якій відбито немовби негативне фотографічне зображення Ісусового тіла, знятого з хреста й покладеного у гробі. Особливості страти, що відображені на тканині, відповідають особливостям страти Ісуса Христа, які описані в св. Євангеліях. За словами експертів, існує лише один шанс на мільйони, щоб це полотно, яке містить знаки такої специфічної страти, не було тим, яке сповивало тіло Христа.

Туринський саван або Плащаниця зберігається в Турині понад чотириста років. Це досить велике полотно прямокутної форми завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і завширшки 1 метр 10 сантиметрів. Плащаниця була завезена до Італії в 1578 р. королівською родиною Савойї та була передана Церкві в 1983 р. останнім королем Умберто II.

 

Полотно щільне і міцне, виткане з чистого льону, жовтуватого забарвлення. З 1534 р. підшите білим голландським полотном для зберігання після пожежі 1532 р. По всій довжині полотна залишилися сліди підпалу, як би обрамлюючи видимий на ньому двійний відбиток Чоловіка — спереду і з боку хребта.

Щільність переплетень тканини близько 34/100 мм. Це більше, ніж у звичайних полотнах, які використовуються для покриття матраців. Тканина м’яка і легко складається. Вага близько 2,45 кг.

До полотна належить частина тканини у верхньому куті завдовжки близько 8 см, вона не суміщається з кінцями полотна (швидше за все, відрізана). В давні часи існував звичай притримувати полотно руками під час масових публічних виступів, тому краї полотен швидко зношувалися та обтріпувалися. Недостаючі фрагменти були довгі, розміром 35 х 15 см.

Нижня частина Туринської Плащаниці має також переплетення тканини косого рисунка, що створює ефект «риб’ячого скелета». Нерегулярні переплетення добре помітні на правій стороні полотна, у верхній його частині, що показало просвічування, виконане у 1978 р. Існує припущення, що у нижню частину полотна під час публічних виступів загортали важку палицю для тримання полотна.

Спочатку Саван (Плащаниця), мабуть, був довший приблизно на 30 см. Існує багато припущень і конкретна інформація про те, що невеликі кусочки відрізалися як реліквії для церков та монастирів.

По краях полотна йде голуба стрічка. До верхнього краю савана, складеного згідно з традицією: зверху — вид людини, що дивиться вліво, — у 1868 році Марією Клотільдою ді Савоя пришитий кусок тканини для прикриття і зберігання.

Ця велика плащаниця зберігалася у Константинополі Х-ХШ ст., де її дуже шанували. (Звідси й походить наша великопісна плащаниця). За переданням ця плащаниця довго зберігалася складена у восьмеро. На верхньому клапті плащаниці було видно відбиток Христового обличчя, і так складеною її шанували на Заході. Так могло постати передання про Нерукотворну Ікону у східній Церкві, як і у західній.

З 1453 p., крім короткочасних перерв, саван знаходився в Шамбері. У 1502 р. він був перенесений у спеціально побудовану для нього каплицю в замку Сен-Шапель. До 1506 p. саван був приватною реліквією дому Савойя. З цього року починаються його презентації для загального огляду, які супроводжуються постійними урочистими богослужіннями. Саван був врятований від пожежі, яка лютувала в ніч з 3 на 4 грудня 1532 р. у Сен-Шапель у Шамбері.

У квітні 1534 р. черниці з Шамбері обновили підпалені частини, використовуючи трикутні латки, і підшили саван голландським полотном.

У зв’язку з війною, що продовжувалася, в 1535 р. плащаницю перенесено до Турина, потім у Верцелі, у Мілану, Ніццу і знову до Верцелі. Тут вона перебувала до 1561 p., потім була перевезена до Шамбері.

У 1578 р. св. Карл Барамео вирушив в місто Шамбері для прохання про порятунок Мілану від епідемії. Щоб полегшити важку подорож по другий бік Альп, князь Емануїл Філіберт ді Савойя з нагоди цієї події розпорядився перенести полотно в Турин, де воно і залишилося. Щоб зберегти плащаницю від знищення під час бомбардувань у період II Світової війни, його сховали в абатстві Монтеферіні.

Чотири століття перебування стародавньої реліквії в Турині пройшли відносно спокійно. Приблизно кожні 30 років її показували для загального огляду в зв’язку із знаменними подіями чи датами: одруженнями, ювілеями дому Савойя та ін.

У 1694 р. саван розмістили в каплиці Джуаріні, яка прилягає до кафедральної церкви св. Івана Хрестителя. У цьому ж році зміцнені латки й пошкоджені  місця підшито товстими нитками.

Найбільше зацікавлення плащаницею настає після її фотографування. Сталося це 25 травня 1898р. Зйомки було довірено адвокату і фотографу Секундо Пії. Ним було зроблено два знімки, які стали для всіх сенсацією та причиною суперечок, які тривають і досі. Як досвідчений фотограф Пії знав, що на негативі все представлене у зворотньому вигляді, тобто ясні поля повинні бути темними і навпаки. Як правило, негатив не дає повної картини і лише після проявлення створюється нормальне зображення. А тут на негативі з’явився позитив такий реальний, якого Пії ніколи не бачив. Перші фотографії відкрили таємницю, про яку ніхто навіть не припускав, що таке можливо. З тих пір саван є предметом найбільш цікавою для досліджень таємницею давнини. Тому звичайно постає питання, хто зміг би “намалювати” негатив цієї незвичайної фігури?

Фотовідкриття Туринського савана, — настільки вагоме, таке важливе, що можна сміливо, без сумнівів порівняти його з другим Воскресінням. Це більше ніж картина. Це, так би мовити, приховане свідчення, чи навіть Святе Письмо.     

Надалі плащаниця стає предметом постійного дослідження науковців та істориків. Відбувається це як зі сторони віруючих в Христа людей, так зі сторони запеклих атеїстів. Пізніше в 1931 р. у зв’язку з одруженням Умберто ді Савойя саван був виставлений для загального огляду. Наступне виставляння відбулося в 1933 p., коли відзначався 1900-літній ювілей (відповідно до традиції літочислення, Христос помер у 33 році).

Перша зйомка савана телекамерами відбулася 23 листопада 1973 р. До цієї події мало хто в християнському світі знав про його існування. Найцінніше полотно опинилося в центрі уваги у 1978 p., під час виставляння в зв’язку з 400-ю річницею перебування плащаниці в Турині.

Це було найбільш тривале документоване виставлення — з 26 серпня по 8 жовтня, що дозволило побачити плащаницю більш як 4 мільйонам прочан. Після закриття виставки численні вчені, більшість з яких були американці, одержали у своє розпорядження саван на 120 годин для інтердисциплінарних досліджень. У 1980 р. відбулося приватне виставлення Туринської Плащаниці для папи римського, у зв’язку з його відвідуванням Турина 13 квітня.

Відповідно до заповіту колишнього короля Умберто II ді Савойя, який помер 18 березня 1983 p., саван був пожертвуваний Ватикану, але на підставі папського рішення залишається в Турині. Переоформлення акту власності здійснене 18 жовтня 1983 р.

21 квітня 1988 р. фрагменти цінного полотна взято для радіовуглецевого дослідження (ізотоп С14). У дослідженнях брали участь три міжнародні лабораторії. Результати оголошено 13 жовтня того ж року кардиналом Баллестреро. Але слід зауважити, що не потрібно брати ці результати за достовірні, на полотні могли знаходитись частички набагато пізнішого часу, оскільки ця реліквія встигла побувати на протязі двох століть у багатьох місцях.

У 1992 р. головною турботою для охоронців савана було збереження цінної реліквії. 7 серпня 1992 р. відбулося засідання міжнародної комісії, метою якого було приватне дослідження стародавнього полотна. Були запрошені знавці проблеми реставрації й історії стародавніх полотен, але взяття проб було заборонене. Експерти обмежилися спостереженням і фотознімками. Були заплановані заходи і роботи, які забезпечують гарантію якісної консервації цінного полотна: його згорнули на барабані більшого розміру, щоб таким способом зберігання зменшити пошкодження. Під час обов’язкових консерваційних робіт в каплиці Джуаріні реліквія, поміщена в посріблену скриньку, була перенесена і встановлена на головному вівтарі кафедральної церкви, за склом товщиною 39 мм, що захищає від ультрафіолетового світла та є куленепробивним. Встановлено систему контролю за вологістю і температурою повітря. В цьому місці плащаниця надійно зберігається й до цих пір.

 Лик Христа почали копіювати, а через те існує не випадкова наявність невеликої кількості фарби, яка не повинна викликати подив. Не можна забувати про те, що багато художників робили свої копії з оригіналів. І з метою створити найбільш точну копію, накладали свої полотнини на саван.

Намальовані копії савана (їх відомо близько 50) не створюють проблеми. Навіть найгарніші з них не можуть порівнятися з оригіналом! Виглядають вони скромно в порівнянні з оригіналом. Ясно видно, що це малюнки, і в результаті досліджень не викликає сумніву, що намальовані вони фарбами.

Копії виготовлювалися не для того, щоб обдурити вірних. Жодну з них не представляли як дійсне поховальне полотно Ісуса. Часто на них є інформація про те, коли зроблена копія і що вона безпосередньо “стикалася з оригіналом”. І ми бачимо, що ці копії подорожують по всьому світу, даючи змогу мільйонам віруючих вшанувати цю святиню. Тому творці цих полотен переслідували лише одну мету, релігійну, — дати можливість молитися перед святою подобою в той час, коли ще не існувало фотографії.

Нещодавно через ЗМІ пронеслася звістка про те, що вчені довели автентичність Туринської Плащаниці.

У статті повідомляється, що у кафедральному соборі Турина, схоже, зберігається полотно, в яке дійсно було загорнуте тіло Ісуса Христа.

І ось з’явилися нові результати – на користь тих, хто вірить у справжність Туринської Плащаниці. Їх представили вчені з Університету Падуї.

Професор Джуліо Фанті (Professor Giulio Fanti), експерт у галузі механіки і термічних вимірювань інженерного факультету університету (University of Padua’s Engineering Faculty) запевняє: тканина Туринської Плащаниці була виготовлена в часи Ісуса Христа. І навіть раніше – приблизно за 3 століття до його народження. Але в кожному разі плащаниця не молодша 4 століття нашої ери.  Професор з колегами використовували криміналістичні підходи для аналізу волокон плащаниці, яка зберігається в Турині. Застосувавши інфрачервону спектроскопію, вони порівняли ці волокна з іншими стародавніми зразками. І впевнені у своїх результатах на 95 відсотків.

Скептики ж посилаються на дослідження 1988 року, коли три незалежні лабораторії провели радіовуглецеве датування тканини. І воно дало результат: плащаниця була виготовлена в період з 1260 року по 1390.

Джуліо Фанті знає про такий “вирок”. Але вважає, що результати радіовуглецевого датування були спотворені впливом вогню і води на тканину – вона постраждала при пожежі. Більше того, плащаницю варили в соняшниковій олії, намагаючись очистити її від кіптяви.

Свої висновки професор виклав у книзі “Таємниця плащаниці” (Mistero della Sindone), написаній у співавторстві з журналістом Саверіо Гаета (Saverio Gaeta). Появу книги приурочено до показу Туринської плащаниці, яка відбудеться 30 березня 2013 року – напередодні католицької Пасхи.

До речі. Два роки тому (2011) віруючих обнадіяло Національне агентство з нових технологій, енергії і стійкого економічному розвитку Італії (Enea). Воно опублікувало доповідь про п’ять років досліджень Туринської Плащаниці, в якому брала участь група американських вчених STURP (Shroudof Turin Reasearch Project). Саме їх укладення та власний аналіз дозволили укладачам доповіді – вченим ді Лаццаро, Мурра, Сантоні, Нікелатті і Балдаккіні – заявити: Туринська плащаниця – не підробка.

«Подвійне зображення, фронтальне і заднє, людини, що піддалася катуванням і розп’яттю, що проглядається на лляній тканині Туринської Плащаниці, – сказано в доповіді, – володіє численними незвичайними характеристиками, хімічними й фізичними, які в даний час неможливо відтворити в лабораторних умовах, неможливо повторити, а значить і фальсифікувати зображення на плащаниці. Але це також не дозволяє сформулювати достовірну гіпотезу про механізм формування відбитка. Сьогодні наука не в змозі пояснити, яким чином на Плащаниці утворився відбиток тіла». Було лише встановлено, що тіло знаходилося на полотні не більше двох днів.  

Але походження відбитку на Плащаниці – це і є головна таємниця. І вона залишається нерозкритою.

Існування живої ікони-плащаниці на полотні закликає і заохочує підняти і з’ясувати ряд найважливіших проблем.

Залишається відкритим питання: «А ви за кого Мене приймаєте?». Питання, що у свій час Ісус поставив своїм апостолам. Тому й саван-плащаниця і надалі привертає увагу суспільної думки, кидає виклик науці і провокує віруючих та невіруючих сяйвом і блиском цієї таємниці. Кожен хотів би, щоб ця таємниця зрештою була розкрита. У спокої і тиші смерті Чоловік з савана запитує людство, як і дві тисячі років тому запитував своїх учнів: «А ви за кого Мене маєте?». Відповідь непроста, адже визнання факту смерті Христа і Його Воскресіння потрясло б не одну людину. Саван, як і Христос, не поспішає, не квапиться. Створюється враження, що він не боїться швидкоплинності часу. Терпляче очікує, але не можна від Нього позбутися. Саван мовчить, але своїм мовчанням ставить перед нами питання. Саван мовчить, але як би закликає науку говорити. Це “документ”, що робить враження, немов він очікував нашого часу.

Створюється враження, що Ісус і надалі повторює приголомшеним вченим слова — звертання до невіруючого апостола Фоми у вечір восьмого дня: «Дай палець свій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20, 27). У даний момент необхідно, щоб здивування і приголомшення науки поступилося місцем «чудесам» віри. Недостатньо скласти опис слідів побоїв і катувань на тілі Чоловіка з савану. Але треба знати, що недостатньо достовірності й істинності слідів, недостатньо і твердження, що зображення лику і всієї постаті на цьому полотні є історичною особистістю Христа. Порядність вимагає додати і довести, що мова йде про Христа, мова йде про Того, Хто переміг смерть і Воскрес. Адже за своєю природою саван — промовистий доказ Воскресіння Христа. Усі ми прекрасно знаємо, що вирішальним доказом для нас є виключно Святе Письмо, Апостольські традиції, традиції  Церкви, яким ми довіряємо. І коли саван виявився справжнім полотном, у яке запеленали Тіло Христа, зняте з хреста, ми не в праві відмовити йому в тому, на що він має право: це полотно «знало» Христа померлого, але «знало» Христа і Воскреслого, і тому його роль можемо охарактеризувати і прийняти як свідчення. Можливо тому таємниця Воскресіння, прийнята нами як акт віри, доходить до нас з новою і багатократно підсиленою інтенсивністю. Але треба й визнати, що нам необхідно встановити з плащаницею тривалий, відвертий і щирий діалог, вільний і не залежний від будь-яких застережень і умов. Це повинен бути правдивий діалог віри. Необхідно прислухатися і почути запрошення Ісуса, спрямоване до своїх недовірливих сучасників: «Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами!» (Ін. 14, 11). А чудесні діяння Господні незчисленні та немаловажні. Плащаниця дарує сучасній христологічній побожності документовану і рятівну відповідь. Нам, християнам, ставиться в обов’язок приймати, берегти, розширювати і поширювати це свідчення.

Плащаниця вважається найпрекраснішою, кров’ю написаною сторінкою, правдивою і динамічною розповіддю від першої особи про муки, страждання і смерть Ісуса Христа. Якщо існує саван, — що свідчить про муки Ісуса, то це не випадковість, а дарунок Бога.

 Володимир Яцульчак

Туринська плащаниця – факти та легенди (частина 1)

Туринська плащаниця – факти та легенди (частина 2)

Церква.info

http://www.cerkva.info/uk/publications/articles/3397-plaschanytsia.html

Коментарі

коментарі

Коментарі

Залишіть коментар