Святі Першоверховні апостоли Петро і Павло

Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у день пам’яті святих

Першоверховних апостолів Петра і Павла

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі отці!

Дорогі брати і сестри!

Перед нашими духовними очима Свята Церква сьогодні ставить двох найбільших достойників – Першоверховних апостолів Петра і Павла, – мужів, які найбільше потрудилися у благовісті Христовому, у проповіді слова Божого після Вознесіння Господнього на небеса і зішестя на учнів Христових Святого Духа.

Ці два апостоли настільки між собою є різними, що вчитавшись уважно в їхні житія, ми нічого не знайдемо спільного між ними. А правильніше буде сказати, що ми більше знайдемо різного у їхніх характерах, у їхньому житті і трудах, аніж спільного.

Апостол Петро бачив Христа своїми очима, визнавав його сином Божим, але з Євангелія ми знаємо про моменти його життя, коли людські немочі, як і в нас з вами, оволодівали душею його і розумом. Це було і тоді, коли апостол почав тонути в Генісаретському озері, коли йшов по воді до Христа (пор. Мф. 14, 22-33), і зрештою тоді, коли апостол Петро попри визнання і віри в Ісуса Христа, зрікся Його (пор. Мф. 26, 69-75; Мк. 14, 66-72; Лк. 22, 54-62; Ін. 18, 25-27). Але це зречення привело апостола Петра в такий стан покаяння, що до кінця свого життя він плакав, коли чув спів півня.

Церковне передання залишило для нас портрет апостола Петра, його зображення, на якому неодмінно біля очей його є дві невеличких рани, виразки від сліз апостола Петра. Це приклад покаяння досконалого, угодного і приємного Богові. Якщо ми хоча б трішки зможемо наблизитись до апостола Петра у жалі через свої гріхи, то матимемо воістину велику духовну радість і милість у Бога.

Ще знаємо ми про нього, що він звався Симоном, тобто мав інше ім’я, як, власне, й апостол Павло до свого покликання на проповідь мав ім’я Савл. Це також у Церкві має велике значення і є дуже символічним. Недаремно ченцям дається при постригу друге ім’я: це означає, що вони на себе беруть особливу місію у цьому житті, вони залишають зі старим ім’ям і своє старе мирське життя, залишають усі принади цього світу і з новим ім’ям розпочинають нове подвижницьке життя. Так само і ці апостоли після зустрічі із Христом розпочали зовсім інше життя. І таким чином в історію Церкви Симон і Савл увійшли як Першоверховні апостоли Петро і Павло.

Знаємо ми також про те, що апостол Петро був одружений, бо в Євангелії згадується його теща (пор. Мк. 1, 29-31; Лк. 4, 38-39), а в житії його дружина, яка також ходила за ним, допомагала йому і зрештою була страчена, прийнявши мученицьку смерть за Христа раніше свого чоловіка – апостола Петра.

Апостол Павло навпаки був цнотливим, він не мав жінки і особливо наголошував, що це є кращий стан для людини, аніж заміжжя, зазначаючи однак, що й одне і друге є почесним, коли проживається благочестиво.

Також ми знаємо, що апостол Петро був простим рибалкою, не книжним, невченим, У той самий час, коли він закидав сіті, коли закидав свого невода в озеро і займався ловлею риби, то десь далеко, а може і близько, Савл вивчав філософію у Гамалаїла, дуже мудрої і знаної людини. Ця постать зустрічається нам в Діяннях апостолів, у книзі, яка слідує одразу за чотирма Євангеліями в Новому Завіті.

Так багато знайшли ми у них відмінного. Бачимо, що це, можна сказати, геть різні люди. Чому ж тоді Церква поставила поруч цих двох богоносних святих, цих двох богопроповідників? Перш за все для того, щоби ми з вами зрозуміли, що в Бога ми всі, хоча й різні, але водночас і всі рівні перед Ним: і вчений, і простий рибалка, і простий селянин бідний, і багатий заможний пан, і науковець, і працівник – всі рівні у духовному сенсі у своїх можливостях, для всіх нас відкрите Царство Боже і від наших вчинків і нашого життя залежить, чи назвемось ми великими у ньому, чи малими, чи взагалі не ввійдемо у нього. Милість же Господня безмірна.

Подивіться один на одного: хіба ж ми однакові? Ми навіть по-різному кожний розуміємо сенс свого життя. Одні більш заможні, інші не шукають багатства; одні більше дбають про себе, інші зовсім не хвилюються через своє майбутнє; одні вчаться, для інших наука є зовсім чужою; одні працюють головою, інші руками трудяться; одним подобається спокійний стиль життя, інші обирають постійну зайнятість. Однак, за умови, що все це робиться благочестиво, що при цьому ми не забуваємо про свої християнські обов’язки, якщо при цьому у житті присутні віра у Бога і діяльна любов до Нього і ближніх, то все це однаково почесно і спасителько. Подібно ж і ці два апостоли були різними, але на небесах здобули однакову славу.

Особливо показовим і повчальним для нас є приклад Савла, який був гонителем на християн, але після духовної зустрічі з Ісусом, ставши Павлом, настільки потрудився у благовісті Христовому, що у Новому Завіті його послань є найбільше – чотирнадцять. У кожного з нас у житті трапляється така зустріч із Христом і дуже важливо не проґавити її і тоді спасемось, але трудитись потрібно невпинно.

Апостола Павла Церква назвала «апостолом народів», тому що нога його ступала у багатьох краях і до багатьох народів Сходу і Заходу ніс він Слово Боже. Однак зустрічали його не християни, а язичники, які не знали істинного Бога. Коли його виганяли з одного міста, він ішов у малі села; коли його виганяли звідти, він знову йшов у великі міста, де проповідував на майданах і площах.

Думаєте просто було це робити? Так, як і сьогодні? Ось, вийшов я до вас на цей амвон. Ми всі тут однодумні, віруємо в Ісуса Христа. Ви сприймаєте усе, що співають, виголошують, читають, проповідують. Але апостол Павло проповідував Христа тим людям, які ще не знали Його, і слова його сприймали скептично, з недовірою або й узагалі вороже. У цьому подвиг апостола Павла і тому то належить йому така слава.

Ось у «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, нашого славного митрополита, який стояв біля керма Церкви, коли тільки-тільки наш народ прийняв Христа, каже: «Хай Рим славить Петра і Павла, а ми будемо славити великого Василія-Володимира за те, що він просвітив Русь». Але ж насправді це їхні труди, труди апостолів Петра і Павла та інших послідовників Христових навіть через тисячоліття увінчувались успіхом там, де проповіді Євангелія ніхто і не чув. Наслідком ще апостольських трудів було Хрещення Руси і просвічення нашого народу.

Що для нас залишається, дорогі брати і сестри, взяти від цих двох апостолів, взираючи на їхню віру і подвиги, любов і ревність, доброту і мужність, милосердя і праведний гнів, навіть на падіння і підведення, навіть на ті гоніння, які чинив Савл перше, ніж стати великим богопроповідником? А всього цього і слід нам почерпнути від них, зокрема і навчитись, що навіть, коли і впали ми духовно у гріх, в якусь пристрасть, то Бог чекає завжди нашого навернення і покаяння.

Ми повинні знати, що у цьому світі потрібно поклонятися лише єдиному істинному Богові і лише на Нього покладати свою надію. Повинні ми мати тверду віру за прикладом апостола Петра, бо він той камінь, та твердиня віри, на якій воздвиг Христос Свою Церкву, і смирення за прикладом апостола Павла, бо й саме ім’я його означає «найменший».

Ви чули сьогодні в Апостолі слова Бога: «Сила моя виявляється в немочі» (2Кор. 12, 9). Не нарікаймо на Господа, якщо перебуватимемо у труднощах, у немочах, чи хворобах. Він не покидає нас у такі миті, але подає їх нам для спасіння. Дякуймо Богові за все. Дякуймо Йому за те, що явив нам таких двох величних по духу мужів – святих апостолів Петра і Павла. Через них стільки явилось віри і водночас смирення, що, вірмо, вони заступництвом своїм беззаперечно можуть допомогти нам осягнути Царство Небесне. Тим то взиваймо: «Святі Першоверховні апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас грішних». Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією під час  Архипастирського візиту до Буського благочиння у Петропавлівському храмі м. Буська у день пам’яті святих Першоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня 2013 року Божого)

Коментарі

коментарі