СВЯТЕ ПИСЬМО ПРО ТАТУЮВАННЯ

Людей  часто цікавить питання: що заповідав нам Бог у зв’язку з татуюваннями? В Біблії не дуже багато прямих згадок про татуювання. Це тому, що люди, які наносили на свої тіла подібні віковічні написи та зображення, не належали до народу, який отримав закон Мойсея. Це були люди язичницьких вірувань. Отже, у книзі Левіт ми знаходимо слова: «Заради померлого не робіть нарізів на тілі вашому і не наколюйте на себе письмен. Я Господь» (Лев. 19:28). Наведена цитата більш, ніж очевидна. Бог каже «ні» подібному звичаю. Але чому засуджується таке діяння? Щоб зрозуміти цю заповідь, треба заглибитись у культуру того часу. Більшість культур того часу за своєю природою були варварськими, народ же Ізраїля утворив нову націю. Закон, що його дав Бог Мойсеєві, був фундаментом, на якому трималася ця нація. Народ Ізраїля був покликаний жити в зовсім іншій системі цінностей, відмінній від культури насильства, грабіжництва і смерті, притаманної іншим, сусіднім народам. Татуюючи свої тіла, іудеї нічим не відрізнялись б від язичників, що скоювали ритуальні вбивства, «священне» насильство, масову різанину і обожнювали пристрасті, руйнівні для людської душі. Це, можливо, є однією з причин, через які Бог дає заповідь проти татуювань.

У нашій культурі татуювання вже не мають того значення, як у часи Мойсея. В ері благодаті тіло є храмом Духа Святого, в ньому перебуває Христос через Таїнство Євхаристії. Якщо ми поглянемо на мотиви, через які люди наносять собі татуювання, то побачимо, що більшості хочеться просто відрізнятися від інших. Проте нон-конформізм, наслідування модних трендів, бажання шокувати – все це чуже закону любові Христа, Розіп’ятого і Воскреслого з мертвих. Деякі думають, що татуювання зроблять їх гарнішими чи моднішими. Це говорить про їх бажання покращити те, що створено було Богом: «Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає» (Пс. 138:14). Або вказує на комплекс неповноцінності і на те, що вони не задоволені своїм тілом, а також свідчить про необхідність нової ідентичності, пошук свого іншого, більш цікавого «я», що характерно для особисті, яка переживає кризу: не маючи переваг, які можна було би продемонструвати, вони намагаються таким чином вразити інших (і в початковому значенні цього слова також). Між тим, новизна татуювання викликає здивування не більш, ніж на секунду, щоб потім потонути в потоці банальностей, вже бачених не раз.

У мусульманському світі християни наколюють собі хрест на руку для того, щоб, у випадку смерті, бути похованими по-християнськи. Однак, це також говорить і про їхнє бажання померти за Христа, сповідувати Його до самої смерті, якщо вони будуть захоплені радикальними ісламістами, для яких християнство – постійна мішень. У цьому випадку татуювання може означати покликання до мучеництва, прагнення сповідувати віру та непохитну любов до Христа, аж до смерті. Таким чином, коли татуювання не є свідченням віри, вони є невдалою підміною особистості, культури, ерудиції, почуття гумору, вміння радіти життю, відкритості, віри, творчої унікальності. Вони слугують показником відчайдушних пошуків свого «я», все більш кричущого, пошуків в тих місцях, де його не було й ніколи не буде.

 

                                                                                                  Священик Іоан Валентин Істраті,

                                                                                    переклад з румунської Родіона Шишкова.

Коментарі

коментарі