Святий Миколай (народна легенда)

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

Народна легенда

Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть да­рунки для добрих чемних дітей.

Ходить святий Миколай по всіх усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.

Так він зайшов до села, в якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, у ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.

Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато, лишився хлопець круг­лим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував ве­ликого розуму — робив, що йому наказували робити, але й ця робота йшла у нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди, відкриває очі й уста і так вдивляється в матір, наче щось просить.

Приходить святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише роз­плющив очі та й дивиться.

—  Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? — питає Миколай.

—  Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Усміхнувся святий Миколай і знов питає:

—  Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?

—  Ні…

—  Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.

—  Ні…

—  А може, ти хочеш грошей багато?

—  Також ні.

—    Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе при­ніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

На ті слова Тарас упав на коліна й прошепотів несміло:

—    Я хотів, святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз в житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.

Засумував святий Миколай і не сказав ні слова. Любов матері — це якраз єдина річ, якою Він не міг нікого обдарувати.

Коментарі

коментарі

Коментарі

Залишіть коментар