Святої мучениці Анісії. Преподобної Феодори

12 січня  Свята Церква (східного обряду) віддає честь пам’яті святої мучениці Анісії та преподобної Феодори

У часи мучителя Максиміяна дівчина одна на ім’я Анисія, у славнім Солунійськім граді народжена, виховувалася у багатих і вірних батьків, навчена страху Господнього, і більше чеснотами, ніж роками, росла. Бо і батьки її вигодовували догмами благочестя більше, ніж молоком. Минули її дитячі роки, і видно було ту красу понад сподівання. Особливішими її книжними настановами повчали, вона ж добророзумна була — легко все розуміла, плоди достойні учення і ділом показуючи. Сповнена ж вона була Божого Духа і ангельських воістину звичаїв, надзвичайною красою лице її світилося. Мало-бо тоді із дому виходила, молоду ж красу в оселі своїй ховаючи, і часто із сумом до себе говорила: “О оманливе життя юних, що або шкодиш иншим, або саме пошкоджуєшся ними! Добра є старість, але горе мені: суму мене сповнює довгий час, що чекати її багато років, які відлучають від небесних”. І ніколи ж не переставала та дівчина Христа прикликати на допомогу, коліна схиляючи, землю ж змочуючи сльозами. Тоді відійшли батьки її до Бога, стала спадкоємницею маєтків батьківських і думала, що робити з тими, що мала, багатствами. Були-бо зібрані великі золоті і срібні скарби, просторі поселення, багато стад худоби, рабів і рабинь кількість незчисленна, вбрання дорогоцінне, шовкове, золототкане. Прикраси золоті, всілякими різновидами маргаритів і каміння коштовного прикрашені, величністю краси сіяли. Це бачивши, свята Анисія говорила: “Як врятуємося в таких багатствах земних? Як голову потолочимо змієву і скинемо його зваби, як одежу?

Знаю-бо, що зроблю: проти змія змієві використаю хитрощі. Він щороку скидає стару свою шкіру, оновлюється. Скиньмо й ми різні багатства: вони-бо більше шкодять тим, хто їх використовує погано, і тим, хто їх збирає, убивають отрутою неізцілимою. Скупих же і неподатливих своїми путами і сітями затягують. Земель призбирування спонукає до гніву, оману приносить збирання і брехливі мірила. Одежі дорогоцінні повчають марнославного ходження і ловлять на гріх. Гривні золоті і намисто шию гордливо підносять, бачені хочуть бути і славлені. Це-бо з ними хай зробимо. Будьмо панами їм з природи, поки вони нами понад природу не запанують. Буду ж їм воістину панею, добре їх витрачаючи, разом же і ухиляючись від породжуваних ними спокус. Винайду їм міцну сторожу. В утроби вдовиць, сиріт і жебраків, як же в скарбницю, вкладу їх. Вірний є податель Господь всіх, і не подвійно лише, але сторицею воздасть і доданням життя вічного. Роздам-бо все, щоб все ціле, зі сторицею примножене, прийняти. Продавши ж, хреста шукаймо. Роздавши, легко за Христом підемо. Земне із землею залишимо, щоб на Небесах жити з ангелами. Втікаймо від згубного і нечистот сповненого життя, бажаймо подвигів духовних і життя негинучого. Змінімо тимчасове на вічне. Вшануймо вельми шлюб нетлінний, пребудьмо цілими і Творцеві чисто збережімо творіння. Не порушуймо дівства печать — збережімо Христові, щоб, коли прийде, знайшов вертоград замкнений і джерело запечатане, нічим не займане. Нині, коли є торг, куплю чинімо. Гоніння і озлоблення славу мені нехай виклопочуть. Мучителі і муки райську породу хай відкриють мені. Рани ж і темниця в Оселю Христову хай уведуть мене — не лише-бо мужам є винагороди, але і жінкам вінці”.

Це собі кажучи, молилася зі словами: “Господи Ісусе Христе, Світло моє, Джерело безсмертя, Кореню нетління, в дівочій утробі невимовно зачатий, що після Різдва Матір Твою Пречисту зберіг нетлінною! Благий Господи, дай, щоб не позбулася я лику дівочого, щоб не була відлучена від Оселі Твоєї, але введи мене в число дів мудрих і сподоби мене зі свічею неугасимою зустріти Тебе, щоб, непорочно здійснивши подвиг, причасницею була Слави Твоєї”. Так молилася Анисія свята, зразу продала все: і не лише за такою ціною, якої що вартувало, ані як же про те бувають на торжищах купівлі і продажі, лишень до купця кажучи: “Знай, що продавані речі жебраків є і убогих, дай-бо ціну справедливу, щоб разом і собі якусь винагороду купити, праведний-бо є Господь, і правду любить, і віддає по правді”. Коли ж продане було все багатство, ціну взяту роздавали жебракам і тим, хто в путах страждав. У в’язниці входячи, не тільки те, що на потребу, подавала, але і служила своїми руками, тим найбільше, котрі після прийнятих мук і ран не могли собі послужити. Ще ж і лікувала таких, мазями змащуючи, рани обвиваючи й утішаючи сумуючих. Але і всіх, хто на одрі хвороби лежав, відвідувала і з маєтку свого їм допомагала. Обходила і на площах, на дорогах, і якщо знаходила на гноїщах жебраків, хворих, — їм щедрою рукою багато помагала й утішала їх. Говорила ж до себе: “Не шукати мені насолод і утіх в багатствах, які навіть краплею води не виявляться в день суду”. Все аж до останнього гроша витративши й нічого собі не залишивши, замкнулася в одній хатині і працювала своїми руками, потрібну їжу тілові з труду добуваючи і в поті лиця свого хліб споживаючи, послухавши апостола, що каже: “Хто не працює, той не їсть”. Належить-бо християнам з праці рук своїх годуватися. Вправляючись у молитвах, у пості, живучи, ніби безтілесна, навчилася-бо суворости і подвигів, дні свої провадила в трудах і в читанні Божественних Книг, ночі ж у псалмоспівах і молитвах. Мала ж замість ліжка землю, замість м’якої постелі одну рогозину, замість теплого накриття погані рубища. Сну ж вельми коротко вживала, говорила собі: “Не є нешкідливим мені спати, коли ворог мій не спить”. Багато ж проливала сліз, більше, ніж пиття, яке пила. І зітхань більше в неї було, ніж слів говорених, настільки ж була божественною охоплена любов’ю, що, коли схиляла коліна на молитву, здавалося, припадала до ніг Спасителевих і цілувала їх, волоссям своїм обтирала порох із ніг Господніх. Така думка породжувала в ній сліз джерела, і тими сльозами ноги омивала Владики, і волоссям їх обтирала, і було безперервне її бажання, щоб звільнитися і з Христом жити. Била ж у груди свої, молилася, говорячи: “Всемогутній Господи Боже, Отче Єдинородного Твого Сина Ісуса Христа, Господа, і Бога, і Спаса нашого, сидиш на престолі слави Твоєї, Тобі ж тисячі тисяч архангелів служать, і сили сил перед тобою стоять, Твоєму повинуючись велінню: Престоли, Господства, Начала, Власті. Тебе ж хвалять Херувими і славословлять Серафими, трисвяту пісню співаючи безперестанно. Ти духи, що не підкорилися Тобі, в тартарі глибокому занурив і змія, що залишився без Твоєї благодаті, путами нерозрішимими зв’язав, з престолу ж Свого його на землю скинувши і від небесних служб відігнавши, позбавив його блаженного життя і гординю його хресним піднесенням здолав. Ти із непорочних Своїх надр, Бога Слова, перед віками сущого, Спасителя душам нашим, від Духа Святого і Марії Діви Родженого, до нас послав, і тим відшукав заблудлих, і утвердив немічне, і зцілив розбите. Тебе призиваю, смиренна і грішна раба Твоя, всім серцем своїм. Ти, що знаєш кожного помисли, вогонь, у світ вкинений від Єдинородного Твого Сина, запалив у моєму серці й іскру сущої в мені віри в лампаду любови перемінив. Прийди, щоб спасти мене, недостойну рабу Твою, бо Тебе бажаю, Тебе шукаю і до Тебе пристаю всією міцністю своєю.

Господи [Боже Сину], прийми молитву мою, що приношу Тобі серцем сокрушенним і духом смиренним. Не зневаж мене, заради якої, о Ісусе Христе, був Ти на хресті прибитий, по лиці ударений, заради якої оцет із жовчю пив, смерть гірку скуштував, у третій же день із мертвих воскрес, і на Небеса вознісся, і сидиш праворуч Отця. Не осором мене ані не відкинь мене із числа рабинь Твоїх, але сподоби мене, бо християнкою стала на знаменні святого хреста Твого, зроби мене учасницею страждань Твоїх, волю Твою у мені сповнюючи, щоб достойна була явитися перед Лицем Твоїм. Ти мене Своєю збережи, прибив страх Твій плоть мою, присудів Твоїх я боюся. Відверни очі мої, щоб не бачили суєти, але більше відкрий їх, прошу Тебе, щоб розуміти мені чудеса закону Твого. До Тебе прихилена є з лона матері моєї, Ти Господь мій. Батько мій і мати моя залишили мене, Ти ж, Господи, прийняв мене. Виправив кроки мої, щоб сповнилася встиду раба Твоя, але учинив зі мною знамення на благо і виконав прохання моє, бо перед Тобою все бажання моє, і зітхання моє від Тебе не утаїться.

Знову до Тебе молюся, Боже Отче. Поможи мені, хай не виявиться гріх на мені, рабі Твоїй. Тобі-бо приношу себе, поклавшись на вівтар сповідання і смирення свого, хай же прийнята буду, як всеспалення овече і теляче, і як безліч ягнят вгодованих, так хай буде жертва моя перед Тобою. І сподоби мене іти за Агнцем Твоїм, Непорочним Ісусом Христом, вам же, Тобі із Ним і зі Святим Духом, Слава, і Честь, і Сила навіки віків. Амінь”.

Так помолившись, встала з молитви й ознаменувала все тіло своє знаменням хресним. Це бачивши, нечистий змій не терпів ангельського і небесного того життя, бачив-бо її вже перебуваючою духом на Небесах, що страждати всім серцем за Христа хотіла, і скреготав на неї зубами своїми, і хатину її похитати і скинути намагався, але, бачачи її знаменням хресним всюди огородженою, втікав, невидимим биттям прогнаний. Проте вкладав часом святій лінь і зажуру, вона ж безперестанною молитвою, ніби стіною, загороджувалася, зразу руйнуючи його підступність. Сумував-бо ворог істини і “О лихо мені, окаянному!” — говорив. “Я, — каже, — ангелів з Небес зі собою взяв, ісполинів здолав, нині ж юнаками і дівчатами осміяний буваю: смерть-бо, як життя, люблять і, нею вінчані, на Небеса спішать, инше ж залишаючи мені — світ неживий. Утішає мене кров мучеників, яких убивають, але віра, і подвиги їхні, і те, що проповідують, змінює цілі міста і народи. Храми мої розоряються, замовчуються передбачення, викидаються жертви, жерці мої засумували — ті, що спершу веселилися. І на мою погибель всюди встановлюється хрест, і вже падає моє царство, бо ті, що в муках радісні, в гробах же страшні, печуть мене, б’ють і звідусіль проганяють. Що я на них вигадав, те обернулося на гіршу біду мені, але, однак, знаю, що зроблю, винайшов на них одну хитрість”. І зразу ворог винаходить річ таку. Хотів заздрісник славу святих мучеників вкинути в забуття, щоб не пам’ятав ніхто про них до останнього роду, поховати і безвісними без писання зробити. Влаштував, отож, щоб без суду і допиту не від царів уже та ігемонів, але від простіших і гірших людей убиті були християни всюди. Не розумів всезлобний, що Бог доброї волі більше, ніж слів потребує. Поученням-бо диявольським Максиміян велику кількість християн сам згубив. Виглядало, ніби знеміг, наситився доволі невинної крови, як же хижий звір, коли, ївши багато якоїсь плоті, пересититься і вже більше їсти не хоче, тоді, ніби лагідний, не зважає на тварин, що біля нього ходять. Так і мучитель той всескверний, омерзівши убивством, притворну показав лагідність, кажучи-бо: “Не є достойними християни, щоб перед очима царськими бути убитими, яка-бо є потреба їх допитувати, слова ж їхні і діяння писанню передавати? їх-бо з роду в рід шанувати й про них оповідати будуть серед тих, хто тою ж християнською вірою вражений, і здійснюватимуть вони пам’ять їм повіки. Тому велю, щоб, як худоба, заколювані були без випробовування і писання, щоб смерть їхня була безвістна і пам’ять про них загинула мовчанням. Це нечистий цар порадивши, зразу дав наказ всюди, щоб, хто хоче, убивав кожного християнина без боязні, без сумніву, зовсім не боячись за убивство те якогось суду чи кари. Убивали ж християн без числа щодня і щогодини, на всілякому місці, у всіх краях, і градах, і селах, на площах, на дорогах, і в домах, і на торжищах. Всяк-бо, зустрівши вірного, його ж пізнавши, що християнином є, зразу, мало що чи нічого не кажучи, бив чим-небудь, чи ножем проколював, чи сік мечем, чи якоюсь зброєю, чи камінням, що трапилося, або деревом — і убивав, наче звіра або худобу, що сповнювалося написане: “Заради Тебе стаємо мертвими кожного дня, піддаємося, як вівці, заколенню”.

У той лютий вбивчий час свята діва Анисія серцем умерти за Христа горіла. Духом ведена, вийшла із хатини своєї, хотіла іти до храму Господнього. Коли входила вона у ворота, названі Касандріотійськими, чувся гамір серед людей: святкували нечестиві у той день свято сонця з приношенням нечистих їхніх жертв. І ось один із воїнів царських супроти неї ішов. Він, побачивши діву гарну, цю Анисію святу, безчинним звичаєм підбурений, більше ж від самого диявола намовлюваний, зупинив її, кажучи святій: “Дівчино, скажи мені, куди йдеш?” Вона ж, бачивши його безчинство і безстидність і про ворожу спокусу думаючи, знаменувалася хресним знаменням перед очима його. Той же, ніби звір, що справді від звіра був лютіший, не соромився цнотливого мовчання дівочого, але, вважаючи себе збезчещеним і зневаженим, взяв її, як вовк вівцю, і голосом лютим грізно допитував її, хто є і куди йде? Агниця ж Христова хотіла ухилитися від рук і безчинного його на неї погляду, короткою відповіддю позбутися його намагалася, кажучи: “Раба я Христова і йду до церкви”. Він же, безстидник, діяв у ньому біс, сказав їй: “Не пущу тебе туди йти, але поведу тебе до жертви богів наших, сонце-бо сьогодні вшановуємо”. Те кажучи, покриття, що було на голові в неї, насильно зірвав, хотів відкрити вродливе лице її. Вона ж мужньо пручалася і голови своєї відкрити не давала, плюнула в лице йому, кажучи: “Хай зупинить тебе мій Ісус Христос, дияволе”. Він же люті сповнився й імени Христового чути не терпів, оголив меч, який же носив, ударив у ребра її і проколов її наскрізь. Свята ж дівиця зразу на землю впала, із пролитою кров’ю вилила і душу свою святу, передавши її в руки Христа Бога свого, Якого ж любила й умерти за Нього у всі дні життя свого ревно бажала. Люди ж, що поблизу ходили і бачили те, обступили її, що лежала в крові мертва. І чи то через юні літа її і люту смерть оплакували, чи то на царське безбожне веління нарікали, що видав суд неправедний, щоб неповинно людей губити. Чесні ж її мощі хтось з вірних взяв і, чесно спорядивши, поховав за два поприща від воріт Касандріотійських з лівого боку шляху народного, і дім молитовний над нею пізніше створили. Таке було за володіння Максиміяна, у нас же царює на безконечні віки Христос Ісус, Господь наш, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Преподобна Феодора Олександрійська

Преподобна Феодора Олександрійська і її чоловік жили в Олександрії. У їхній сім’ї панували любов і згода, і це було ненависно дияволу. Один багатий чоловік спокусився красою молодої Феодори і почав всіма способами схиляти її до перелюбства. Довгий час він не мав успіху, бо Феодора не піддавалася його впливу. Тоді він підкупив жінку-волхвицю, яка ввела в оману довірливу Феодору. Вона сказала, що гріх, який здійснюється вночі, Бог не ставить в провину. Феодора зрадила своєму чоловікові. Усвідомивши вчинене, Феодора щиро почала каятися. Совість не давала їй спокою, і вона відправилася до знайомої ігумені і розповіла про свій гріх. Отримавши духовні поради від ігумені Феодора твердо вирішила піти в монастир, щоб отримати прощення за свої гріхи. Вона переоділась в чоловічий одяг, боячись, що чоловік знайде її в жіночій обителі. Цілу ніч вона простояла біля воріт монастиря, тим самим доводячи твердість свого наміру.

Навіть досвідчені ченці дивувалися її подвигам. Тіло, яке колись піддалось гріху, воістину стало сосудиною благодаті Божої. Одного разу Феодора відправилася в Александрію за покупкою хліба і заночувала в сусідньому Енатському монастирі. Дочка тамтешнього ігумена спокусилась красою ченця Феодора, не знаючи що це жінка і почала намовляти на гріх. Отримавши відмову, вона згрішила з іншим ченцем і зачала.

Через деякий час батько безсоромної дівчини почав випитувати у дочки, хто її спокусив. Дівчина вказала на Феодора-ченця. Отець негайно повідомив настоятеля монастиря, в якому трудилася преподобна Феодора. Ігумен, знаючи чистоту і святість життя Феодора, не повірив наклепу. Коли блудниця народила, енатскі ченці принесли немовля в монастир, де жив подвижник, і почали докоряти ченців в нечистому житті. Цього разу і ігумен повірив наклепу і розгнівався на невинного Феодора. Немовля вручили преподобній і вигнали її з монастиря. Феодора підкорилася новому випробуванню, бачачи в цьому спокутування колишнього гріха. Вона поселилася з дитиною недалеко від обителі. Пастухи з співчуттям давали молоко для немовляти, а сама преподобна харчувалася тільки дикими травами. Протягом семи років святий подвижник знаходився у вигнанні. Нарешті, на прохання ченців, ігумен дозволив їй повернутися в монастир разом з немовлям, де вона два роки прожила в затворі, повчаючи дитину страху Божому. Ігумен монастиря невдовзі отримав від Бога одкровення, що гріх ченця Феодора пробачив. Благодать Божа перебувала на ченці Феодорі.
Перед смертю преподобна Феодора затворилася в келлії з отроком і заповідала йому любити Бога, покорятися ігуменові і братії, зберігати мовчання, уникати лихослів’я і марнославства, любити некористолюбство, згадувати їх мандрівне життя. Після цього вона останнє звернулася з молитвою до Господа і відійшла до Нього.

Згодом ігумен отримав одкровення від Господа, що преподобний Феодор насправді був чоловіком. Дізнавшись про це братія Енатського монастиря просила прощення у преподобної за свої наклепи. Дізнавшись про подвиги своєї дружини чоловік Феодори прийняв постриг і почав подвизатися в монастирі де отримала прощення гріхів його дружина.

Дружина: http://lpba.org.ua/zhyttya-prepodobnoji-feodory

 

Коментарі

коментарі

Коментарі

Залишіть коментар