Святійший Патріарх Філарет: “Єдина Помісна Церква в Україні – шлях до примирення у світовому Православ’ї”

Святійший Патріарх Філарет: “Єдина Помісна Церква в Україні – шлях до примирення у світовому Православ’ї”

Традиційно щоосені до Львова зі спеціальним Першосвятительським візитом приїжджає Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Цей рік – не виключення із традиції. Впродовж перебування у Львові редакція інтернет-ресурсу “Духовна велич Львова” зустрілися із Його Святістю і обговорили останні події, які відбуваються у православному світі, а саме – реакції після Всеправославного Собору щодо питання української автокефалії, а також внутрішній діалог у межах нашого релігійного середовища. Про важливість церковної помісності і збереження автентичності духовного простору – у ексклюзивній розмові зі Святійшим.

Ваша Святосте, сьогодні у суспільстві дедалі більше говорять про проблему творення єдиної Помісної Церкви. Зрештою, у червні під час Всеправославного Собору на Криті у кулуарах релігійного середовища порушувалось питання України. Напередодні було відповідне звернення Верховної Ради України до Константинопольського Патріарха Варфоломія. Тобто багато кроків зроблено. Наскільки проблема церковної помісності є важливою не лише для релігійного середовища, але і цілого суспільства?

Для України єдина Помісна Православна Церква дуже потрібна. Якби у нас була б така Церква, то тієї війни, яка сьогодні триває на сході, не було. Росія б не відчувала підтримки в Україні, бо не мала б тут своєї Церкви. Для того, щоб утвердити українську державу, потрібні дві речі – міцна армія і єдина Помісна Православна Церква. Що стосується армії, то вона вже формується. Впродовж першого дня візиту у Львові я мав можливість побувати в Академії сухопутних військ. Хочу сказати, що начальник академії, генерал-лейтенант Петро Ткачук зробив багато для підвищення кваліфікації кадрів, видно, скільки Героїв Україні дала Академія. Нещодавно Президент Порошенко наголосив, що наша армія, – не та, яка була два роки тому. Наша армія – боєздатна, тому Росія на сході не може «просунутися». Агресор захопив Крим нечесним шляхом, а от «розширюватись» далі – не може. Наша армія не дозволяє це зробити. Бо ті окупаційні сили на сході лише захопили третину Донбасу, дві третіх – контролюється чинною владою. Це свідчить про те, що ми маємо армію. Вона зростає і зміцнюється, є наразі відповідна співпраця з НАТО. Я вірю, що з часом у нас буде сучасна зброя, та й, зрештою, ми самі зможемо випускати зброю. Чому я так багато говорю про армію? Якщо її нема, то і держави не може бути. Якщо є кваліфікована армія – це надія, що нашу державу не зможуть подолати. Інший чинник, який може або ослаблювати Україну, або її зміцнювати – це Церква. Якщо ми розглянемо історію держав, що виникли у результаті розпаду імперії, то всі вони стали незалежними завдяки утворенню Помісних Церков. Приклади – Греція, Румунія, Болгарія, Сербія. Ці Помісні Церкви стали незалежними, хоча Константинополь був проти їхнього відокремлення, подібно до сьогоднішньої Москви. Завдяки тому, що Церкви відокремились від Константинопольського Патріархату, збереглись держави. А у нас не вийшло так, оскільки Москва розділила українську Церкву на дві частини. Якби не було розділеної Церкви, то і проблеми не було б. І Росія не наважилася б нападати на Україну. Виходячи з цього, нам треба мати єдину Помісну Православну Церкву. Це прекрасно розуміли всі українські Президенти, проте у них, на жаль, не було такої активності щодо вирішення цього питання. Сьогоднішній Президент, який хоч і належав до УПЦ, зрозумів, що без єдиної Помісної Церкви України не буде, тому він активно включився у процес церковної помісності.

А яким, власне, має бути механізм здобуття автокефалії?
Єдиний механізм – це отримання від Константинопольського Патріарха Томос про автокефалію Київського Патріархату. Якщо б ми отримали цей документ, тоді постало б питання: в Україні є дві Православні Церкви; обидві визнані – і Московська Церква, і Київського Патріархату, але не може бути в Україні Церкви, яка має свій центр в країні агресора. Логічно вона не має права називатися українською Церквою. Ви можете існувати, користуватися правами православних Церков, але вважатися українською не можете. Тоді перед парафіями УПЦ постане питання ідентичності – російської чи української Церкви, треба буде заново проводити реєстрацію. Нещодавно Президент у залі Верховної Ради зазначив, що в Україні не буде державної Церкви, у всіх будуть рівні права. Але, коли перед парафіями постане питання вибору, яку назву обрати – українську чи російську, то відповідь – проста. Яку назву оберуть українці? Маю великий сумнів, що українці хотіли б належати до Російської Церкви. Тоді приєднання до української Церкви неминуче. Зараз, наприклад, ви не хочете об’єднуватись, бо вона – неканонічна. А коли вона стане канонічною? То яка причина не бути у єдиній Помісній Православній Церкві? Тому відбудеться об’єднання, таким чином сформується єдина Помісна Православна Церква. Це не значить, що тут не буде Російської Церкви. Вона буде, бо ми знаємо, що в Україні є парафії і громадяни, які підтримують Росію. Але це буде порівняно невелика частина. А пануючою, підкреслюю – недержавною Церквою, буде Помісна Православна Церква, яка незалежна від Москви.
І якщо буде така Церква як найбільша, до якої доєднається Українська Греко-Католицька Церква, яка теж стоїть на державницьких засадах, так само як і Протестантська, і Римо-Католицька Церкви, то це буде в сумі велика духовна сила, яка переможе. І тому Росія втратить підтримку. Ті, які будуть прихильниками Російської Церкви, перебуватимуть у меншості. І тому зараз і наша Церква, і Президент, працюємо в одному напрямку – визнання Київського Патріархату як Автокефальної Української Церкви. Друге питання – прийняття закону щодо Церкви, яка має свій центр в країні агресора, і не має права називатись українською. І оце реальний шлях до утворення єдиної Помісної Церкви. Я не говорю про УАПЦ. Автокефальна Церква приєднається, якщо будуть приєднуватись парафії Московського Патріархату, тоді будуть перереєстровуватись всі православні парафії.

Ваша Святосте, який наразі стан стосунків між УПЦ КП і УАПЦ?
Стосунки у нас такі: ми відмовились від перемовин з УАПЦ, бо бачимо, що це – безплідний діалог, і він ніколи не приведе нас до об’єднання. Нас тільки обманюють, ми витрачаємо сили, а коли підходить час до об’єднання – вони відмовляються. І тому ми сказали, що більше діалогу з Автокефальною Церквою вести не будемо, а будемо приймати окремі парафії, якщо вони захочуть перейти. І це вже відбувається. Ось, наприклад, в Івано-Франківській області відразу перейшло 20 парафій із Автокефальної Церкви. Процес триває. Ну і на Львівщині є окремі парафії, але ми не звертаємо на це уваги. Бо це зараз не є ключовою перешкодою на тому шляху, який ми накреслили – до утворення Єдиної Помісної Православної Церкви.

У липні цього року, у Хресній Ході, організованій духовенством УПЦ КП, брав участь Предстоятель Чорногорської Православної Церкви, Блаженніший Михаїл. Відомо, що у вас була зустріч опісля у Софії Київській. Про що вдалося поговорити, якщо, звісно, це не конфіденційна інформація?
Нічого особливого ми не обговорювали. Ми спільно молились, мали Богослужіння. Наша Церква не є визнаною, їхня – також. І тому ми переживаємо одну і ту ж біду. Оскільки ми в однаковому становищі, тому ми із ними співслужимо, разом будемо домагатись автокефалії для своїх Церков. Але шлях до визнання – не через Москву, а Константинополь. Ми вже свого часу звертались до Москви. У 1991 році, після того, як Україна проголосила свою незалежність, а напередодні 1 грудня 1991 року 92% українців проголосували за незалежність, ми провели Помісний Собор. І на Помісному Соборі вирішили, що нам потрібна Автокефальна Церква – не просто незалежність в управлінні, але повне відокремлення від Московського Патріархату. Це підтримали одностайно на Помісному Соборі, були підписи всіх делегатів, а це архиєреї, духовенство – отже, представництво всіх архиєпархій, монастирів, духовних та навчальних закладів. Тобто, вся Церква виступила, що нам потрібна автокефалія. І тоді ми звернулись до Московського Патріарха. І Патріарх, і єпископат відмовили. І досі вони категорично виступають проти утворення Автокефальної Православної Церкви в Україні. Тому ми відкинули Москву і звертаємось тепер до Константинопольського Патріарха. Чому? Тому що Константинопольський Патріарх до цього часу не визнає законним приєднання Київської митрополії в 1686 році до Московського Патріархату. У 1589 році вони отримали Патріаршество від Константинополя, а в 1686 році незаконно приєднали Київську Митрополію до Московського Патріархату. Оце незаконне приєднання Київської Митрополії, тобто України, до Московського Патріархату, до Росії, до цього часу Константинопольський Патріарх не визнає. І на цій підставі у 1924 році Константинопольський Патріарх Ієремія надав автокефалію Православній Церкві Польщі. Так ось, зважаючи на те, ми також можемо боротись за автокефалію. Оце наш відкритий, чесний шлях. Ми нічого не приховуємо, нема в нас ніяких таємних переговорів, ми – відкриті. Звертались до Москви – нам відмовили, тепер ми звертаємось до Константинополя.

Ваша Святосте, які реакції у Патріарха Варфоломія щодо української автокефалії вже після Всеправославного Собору?
До скликання Помісного Собору всім, хто виступав від імені держави і нам також, Вселенський Патріарх говорив, що до Собору не може вирішувати це питання, оскільки головним завданням було провести Собор. Подія відбулася. Патріарх побоювався, що коли він буде порушувати українську проблему, то Собор не відбудеться. Саме тому питання української автокефалії було відкладеним. Незважаючи на неучасть чотирьох Православних Церков, Собор відбувся, хоча Російська Церква і ще три Церкви, не визнають законності Собору. Так раз ви не врахували позицію Московського Патріархату щодо скликання і проведення Собору, то тепер відповідно ставтеся і до вирішення українського питання. Єдина Помісна Церква в Україні буде надзвичайно великою за кількістю вірних. Вона майже наполовину «скоротить» Російську Церкву. І ця Церква внесе мир у Православ’я. Чому? Бо зараз йде боротьба між Москвою і Константинополем за вплив, за першість. Константинополь наголошує, що їхня Церква завжди була першою після розділення християнства на східну і західну вітки. Натомість духовенство Російської Церкви заявляє: «А ми найбільша Церква! Одна Церква Московського Патріархату дорівнює за кількістю вірних всім Церквам разом взятим. І тому ми повинні бути першими». Ця боротьба між Константинополем і Москвою триває до сьогодні. А ось коли утвориться Українська Церква, то тоді Московський Патріархат скорочується наполовину. І уже пишатись тим, що вони складають більшість у Православ’ї, нема сенсу. Тим більше, Українська Церква, якщо вона отримає томос про автокефалію, буде в братніх стосунках з Константинопольським Патріархатом. І таким чином між Москвою і Константинополем настане примирення.

Отже, Помісна Церква в Україні важлива не лише у внутрішньому релігійному просторі, але й глобально – для світового Православ’я?
Так, вона стане чинником для примирення, тому що не буде підстав для боротьби за першість! Єдина Помісна Церква в Україні – шлях до примирення у світовому Православ’ї, адже Вона не менша за чисельністю, ніж Російська Церква. А християнство вони отримали від Києва, а не навпаки – Київ від Москви. І тому у них немає ніяких підстав вимагати першості у Православ’ї. А якщо не буде цього змагання, – настануть мир і злагода.

Розмовляла Юліана Лавриш

Фото Лука Карпюк

Церква.info
за матеріалами “Град Лева”/“Духовна велич Львова”

Коментарі

коментарі

Коментарі

Залишіть коментар