Стрітення Господа Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа

Коли  минуло сорок днів після народження Господа нашого Ісуса Христа, за стародавнім законом, його Мати мала принести Сина Свого в храм Єрусалимський i дати жертву очищення. Hi Мати Господа, Hi Новонароджене Дитя Христос не потребували очищення, але Ісус, як i в обрізаннi, так i тут, виконує той закон, який Бог дав обраному старозавітнному народові «Всякий первісток шо розкриває всяку утробу, посвячуеться Богові  (Вих. 13, 2; Лк. 2, 22.24; задостойник Стрітення Господнього), так говорив закон, установлений через Мойсея Богом.

Господь Icyc Христос i в цьому виконнані  закону був нашим спокутником i заступником перед Богом Отцем. Biн стає серед грішників, щоб викупити їх від гріха, стати справжнім заступником за грішників перед Всемогутнім Богом.

Радісно схвильована стояла Мати Божа при вході до Єрусалимського храму. Вона, як i інші жінки чекала, що підійде священик, візьме в Неї  з  рук Дитя, що принесе Вона  жертву очищення. Йосиф так само принесе в xpамi жертву за Первенця.

Божа Мати стояла, тримаючи на руках Того, про Кого колись у благовіщенні говорив Архангел Гавриїл, але чогось особливого Вона ще не думала побачити в xpaмi. Як yci, бажала ввійти виконати обряд i знову  щасливо в   Назарет.

Але сталося те, чого не ждала Сама Богородиця, чого не чекав Йосиф. Тоді  багато вже було тих, що чекали втіхи  Ізраїлевої пророчі провіщення та прообрази  підходили до кінця,  i кращі сини  обраного народу дожидалися, коли i як прийде Месія,  обiцяний від Бога Спаситель людей.

Серед них був i праведний Симеон. Йому було обіцяно  Духом Святим, що він  не побачить смерті  перше, ніж  побачить Христа. Симеон усе чекав, довго жив; yci однолітки його вже пішли з світу, а Симеон, як старе, давне дерево, вершок якого позолотило вечірнє сонце,– мовби стояв при заході Старого завіту. До чого був цей 3авіт? Про Кого були пророцтва, прообрази? Симеон чекав, часто приходив до храму i вертався, не отримуючи відповіді.

Одного разу Дух Божий повів його знов до храму, де Симеон придивлявся до тих, що з немовлятами чекали, коли підійде священик, Та ось враз затримтіла його душа, захвилювалося серце: він  бачить одну Maтip, Яка в обіймах Cвоїx тримає  особливе Дитя.

Дух Божий відкриває  Cимеону, що це Дитя і є очікуваний всімa народами Спаситель світу. Поспішає   він, як може, до Христа, тремтять від хвилювання руки Симеона. Він  простягає їx до Дитини, згаслі від стаpocті очі  праведника засвічуються незвичайним блиском. Весь повний особливого священного натхнення й захоплення, він наближається до здивованої  Maтepi, бере з ЇЇ рук Немовля.

Праведний Симеон не голубить Його, як звичайно пестять дітей, він знає, що в його обіймах Сам Бог; що не він  тримає  Дитя, а Немовля тримає  його. Той, Хто тримає  весь світ  у Своїй долоні, – Бог всемогутній,  як слаба дитина, лежить тепер в його обіймах. Симеон тримає Його перед собою i, як             серце  старця наповняв Святий Дух, так i уста його стали повні Святого Духа, i він  не  виголошує, а співає  святу пісню, ту пісню, що стане згодом як заключний  гімн Старого 3aвіту, ту пісню яку тепер Свята Церква повторює щодня на вечірні службі, співаючи  «Нині  відпускаєш раба Твоєго, Владико…» (Лк. 2, 29).

Праведний Симеон славить Господа, бо  побачив спасення, яке прийщло від  Бога, i називае він  Того, Кого тримає  в своїх обіймах,  сяйвом для всього світу  та просвітою  для встіх народів. Biн прощається iз землею: «Нині відпускаєш  раба Твоего, Владико,  по глаголу Твоєму с миром…» (Лк. 2 29).

Старець Самеон не боїться смерті,  тепер він піде і  сповістить і там, де перебувають душі праведних,  що він на своїх руках тримав Спасителя світу.

Biн прощається з землею без жалю, він  бачить, що прийшло спасення світу, що i його душу Господь не залишить у тлінні, він  бачить святе Воскресіння Спасителя, він  бачить, що прийшов на землю мир, i він співає свою святу пісню.

Потім праведний Симеон підходить до Богоматері, віддає Дитину i промовляє  словами: його внутрішній зip побачив життя Христа, як стрічатиме світ  Його вчення,  його спасіння, побачив Симеон i саму Голгофу i на  Голгофі розп’ятого Господа i Богоматір при xpecтi, i сказав Симеон: «Ось лежить Biн    на те, щоб падали i вставали багато хто в Ізраїлі,  i щоб   бути    знаком сперечання» (Лк. 2, 34). « І  Тобі  Самій,  –  додав він, звертаючись до Богоматері душу пройме меч» (Лк. 2, 34).

І благовістя, що лунало так ясно й  радісно в серці Богоматері, вже змінилось іншим  словом праведника. І  довго потім Божа Мати носила в Cобі  пророчу  промову старця Симеона, поки  не   побачила,   як   вона  справдилася  в  Голгофських   муках Спасителя.

Тут була також ще i Анна пророчиця, вдова 84 – літня, яка жила при храмi постом та молитвою день i ніч служила Богові  Виведена з молитовного свого настрою словами Симеона, вона також підходить до Божественної Дитини, розповідає про  Неї, славить i вихваляє Бога за те, що збулась надія, настало спасіння. Вона всім благовістила, що прийщов сподіваний Спаситель світу  i, як говорить «Йосиф i Мати його дивувалися тому, що говорено було про нього» (Лк. 2, 33).

Здавалося, що непомітно  мине подія ця, але Бог інакше. Дві  праведні душі, радіючи першими зустріли Христа. Потім священик, за звичаєм, узяв Христа, щоб посвятити Дитя, своєю молитвою i знов передати Його Maтepi. Тут cтарозавітнє  священство вийшло на висоту свого служіння. Взявши  на руки Божественне  Дитя; старозавітній священик передавав уже надалі   спасення всього роду людського істинному  Первосвященикові – Господу Іcycy Христу, що не за чином Аароновим, а за чином Мелхиседековим прийшов  у світ, щоб освятити  рід людський, привести його до спасення.  Старозавітній світ був часом чекання, часом надій. Від цього  святого дня закінчились   надії, справдились yci чекання, – прийшов сподіваний Месія, і старозавітні  священики й первосвященики за чином Аароновим закінчили своє служіння  у світ прийшов Сам Спаситель, прийшло здійснення усіх надій.

Від цього щасливого дня Стрітення Господнього кожна душа може зycтpiчати свого Спасителя, може приймати Його в обійми свого серця.

Священики під  час літургії  мають Христа в обіймах своїх, руками своїми вони тримають Господа i бачать його у Святих Тайнах.

У Taїнстві  святого Причастя кожний з православних християн має щастя тримати Христа в обіймах своєї душі.  В церковних вратах вівтаря  зустрічається Христос з нами. «Благословен грядий в імя Господнє, Бог Господь i явися нам». «З  страхом Божим i вірою приступіте» – так кличе свята Церква, запрошуючи нас до   зустрічі з  Господом. Biн бо для того i прийшов у світ, щоб уже не розлучатися з нами. «Ось Я з вами, – говорив Господь,  –  по всi дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). А коли так, то ми, завжди можемо мати святе стрітення,  святу зустріч з Господом. Особливо під  час літургійної молитви душа наша таїнствено зустрічається з Христом.

Бережіть  ці святі почуття, піднесіть розум, відкрийте очі своєї душі, i ви побачите Господа, як бачив старець Симеон, як бачили  святі Божі люди, як бачив преподобний Серафим, як бачив преподобний Сергій, як бачив преподобний Роман. І  ви не тільки     побачите Христа, але й приймете його в обійми  своєї душі.  Амінь.

 митр. прот. Легкий Володимир

Коментарі

коментарі