Собор Вселенських Учителів і Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого

12 лютого  Свята Церква відзначає пам`ять трьох вселенських святителів і учителів : Василія Великого,Григорія Богослова та Іоана Золотоуста.

В історії Церкви Христової ці святителі були великими представниками не тільки догматичної й морально — практичної свідомості Христовоі Церкви, але і видатними представниками загальної наукової освіти того часу.

У свій час між вірними виникла суперечка , хто з цих трьох святих Церкви є більше заслужений перед Богом. Тоді , як розповідає стародавнє передання , всі три святителі з’явились у сні митрополиту Іоанові Євхаітському та сказали : « в Церкві немає важливішої справи , як єдність, тому нехай наші шанувальники перестануть сперечатися, хто з нас є більший перед Богом, бо ми всі три одинакові. Тому подбайте, щоб у нашу пам`ять було встановлено спільне свято, яке святкували б вірні одного дня». Так, у 1084 році було всатовлено свято Собору трьох Святителів.

Відомо, що Василій Великий написав «Шестиднев» — бесіди про шість днів Божого творіння світу. Григорій Богослов якому належить глибоке висвітлення таїни Пресвятої Тройці. А також святий Григорій був не тільки богословом ,але і поетом, щирим прихильником наук ,особливо словесних. Іоан Золотоуст — оратор, літургіст, архіпастир — мораліс та подвижник.

Великі труди ці троє святих взяли на себе заради блага Церкви , багато зробили для неї і прикладом свого життя , і своїми святительськими подвигами , а надто натхненими і богомудрим словом своїх творів , які дають світло вірним дітям Христової Церкви всіх часів.

Життя їх зразкове і повчальне, як приклад твердої віри, самовідданого служіння взятому на себе обов’язку,не зважаючи на будь-які перешкоди , як приклад безмежної відданості Святі Церкви , сполученої з великими трудами й подвигами любові до своєї пастви і всіх людей. Відомо , що кончину Василія Великого оплакували всі кесарійці, без різниці станів  і  навіть віри,— не тільки християни , але і язичники і євреї.

Складені цими отцями Божественні Літургії, чудові, досі зворушують серця вірних молитви, їх численні твори — проповіді, повчання, пояснення Слова Божого , книги , поезії , листи і послання, правила церковного життя, – все це на вічні часи зостанеться неперевершеним зразком побожної глибокодумності, тепла і люблячого серця та невичерпного повчання для християн усіх віків,країн і народів. У творах їх побожні душі завжди знаходитимуть джерело мудрості й осяяння , їх приклад завжди буде зразком для усіх, хто шукає повчання.

Багато випробувать , скорбот і напастей зазнали вони на своєму святительському шляху. Заздрість, злоба, наклепи ,наче змії звиваються навколо них, але вони все перемагають з допомогою Божою. Свій життєвий хрест вони з любов’ю й самозречення донесли до самого порогу вічності. Від боротьби й  страждань дух їх не ослабав , а ще більш укріплявся. З місця свого страждання  Іоан Златоуст писав « У боротьбі дух людський гартується самими випробуваннями, яких він зазнає. Така природа скорбот : вони підносять понад усі страждання тих, хто їх терпить спокійно і великодушно. Дерева, коли вони ростуть у затінку , не мають сили і стають не здатними давати плоди , а ті ,які терплять усі переміни повітря, пориви вітру, сонячне проміння, – повні сили, вдягаються листям, рясніють плодами».

Сьогодні ми молитовно вшановуємо і прославляємо трьох троьох великих святителів — Василія Великого,Григорія Богослова та Іоана Золотоуста. Вони з допомогою благодаті Божої , своїми подвигами, захистом істини Христовоі віри, самовідданим служінням Церкві Божій і любов’ю до ближнього, молитвою, постом повсякчасним єднанням помислів з Господом, глибоким поясненням слова Божого подолали силу гріха, стали чистою пшеницею Божою.

Який богонатхненний мир, яку повноту чистого духу, яку світлу й полум’яну любов до Бога і ближніх мали ці три святителі! В них ми маємо великий приклад послуху й відданості Богові, — наші помічники й молитвенники перед Ним. Щиро благаймо їх « преблаженний Василіє , Григоріє всемудрий , всезлатий і всечесний Іоанне, моліть Христа спасти тих , що шанують вас !» (стихира на стиховні)

Святе життя трьох святителів Христових поставило їх світильниками на високому місці, « щоб ті, хто входить бачили світло» ( Лк.11.33 ). Слова і повчання їх просвітили всіх християн на землі,життя і служіння Церкві зробили Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоуста вселенськими учителями, подібними до апостолів. Воїстину до них можна звертатися — « Ви світло для світу !»

 Прославляючи пам`ять великих святителів і учителів Церкви, ми не тільки помянемо їх вдячною похвалою та щирою до них молитвою , не тільки звеличимо їх піснями , хоч і знаємо , що важко передати словами величність їх обдарованості й святості, але , « дивлячись на кончину їх життя , будемо наслідувати віру їх» (Євр. 13.7) і , дбаючи про славу імені Христового й Церкви Його Святої , в міру сил , нам даних , будемо християнським життям , служіння добру ближніх , щастю Вітчизни й миру на всій землі святити ім‘я Боже до віку.

Св. Василій Великий народився 329 року в Кесарії Каппадокійській у благочестивій і багатій сім‘ї. В училищі в Кесарії  подружився із св. Григорієм Богословом, який був на рік старший  Василія.
З Кесарії юнаки перейшли на навчання до кращої школи Візантії, а потім в Афіни, де фундаментально вивчали всі науки того часу. По закінченні навчання Василію Великому запропонували роботу вчителя і адвоката, але він бажав інших пізнань, прагнув до вищої мети і повернувся на батьківщину до своєї сім‘ї. Під впливом євангельських проповідей Василій здійснив подорожі до Палестини, Сирії, Єгипту і, ознайомившись із подвижницьким життям святих пустинників, вирішив посвятити себе служінню Богу і в тридцять років прийняв святе хрещення. Тоді разом з товаришем Григорієм Богословом вирушили в Понтійську пустелю, де в убогій хатині вели аскетичне життя і молилися. Слава про святе життя Василія Великого поширювалась довкола. Він був викликаний в Кесарію і прийняв спочатку сан диякона, потім священика і зрештою єпископа. В цьому сані він прославився своїми проповідями, на які збиралося багато народу, і своїми численними творами. Але за царювання імператора Валента святителя почали переслідувати за його переконання й віру Христову. Протеу  царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки не допомагали йому. Дружина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василій Великий молитвами зцілив хворого сина. Втім, у нього були й інші випадки зцілення.
Помер Василій Великий 1 січня 379 року.

Святий Григорій народився в 328 році у Каппадокії в місті Назіанзі. Закінчивши навчання в один час з Василієм Великим, Григорій повернувся додому, а тридцятирічним прийняв хрещення і поселився разом з Василієм у Понтійській пустелі. Та довго вони разом не жили. Василій Великий був викликаний до Кесарії для боротьби з аріанською єрессю, а св. Григорій повернувся додому і допомагав батькові у служінні в церкві, де той був єпископом. Після смерті батьків св. Григорій виїхав у Селевкію, де дізнався про смерть свого друга Василія Великого. Святитель бажав останні дні життя свого закінчити в монастирі Св. Фекли, але був викликаний до Константинополя, де віруючі терпіли гоніння від аріан та інших лжевчителів. Приїхавши в Царгород, він побачив, що всі церкви були в руках аріан. Свої проповіді він проводив у приватному будинку, який згодом був перетворений на церкву. Свою церкву він назвав церквою Воскресіння, тому що мав надію на воскресіння православної віри. Скоро слава нового проповідника поширилась довкола.
Його красномовність була такою переконливою, особливо коли він розкривав вчення про Боже Слово, що його назвали Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православної віри, прибув¬ши до Царгорода, повернув усі церкви православним і призначив св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Тоді був скликаний другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом. Та деякі єпископи виступили проти цього, тож Григорій Богослов сам відмовився від головування і просив імператора відпустити його в своє рідне місто. Тут він проводив свій час у молитві і пості та написав багато церковних творів.
У 390 році св. Григорій відійшов до Господа, доручивши роздати своє майно бідним. У 950 році святі мощі його були перенесені до Константинополя, а звідти – до Риму.

Святий Іоан Златоуст народився в Антіохії приблизно в 350 році. Коли він був ще маленьким, помер його батько. Мати все своє життя присвятила вихованню єдиного сина. Він пройшов найкращі школи. У двадцятип’ятирічному віці повернувся до своєї благочестивої матері і прийняв святе хрещення від св. Мелетія, єпископа Антіохійського. Він хотів постригтись у ченці, але мати вблагала його, аби був біля неї і доглянув її до смерті. Спочатку він був псаломщиком Антіохійської церкви, а після смерті матері пішов у монастир, в якому пробув тільки три роки і подався в печери в Антіохійських горах. Та невдовзі його здоров‘я погіршилось, і він повернувся в Антіохію, де був поставлений дияконом, а  пізніше                 священиком.
Іоан пробув священиком дванадцять років. На його проповіді приходили не лише православні, а й язичники. Він пояснював народу обов‘язки християн і палко проповідував любов        до                 ближнього  і           милосердя.

Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам‘ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель. Його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоан, золотії уста!». Відтоді народ почав його називати          Златоустим.
Любов народу до Іоана Золотоустого була така велика, що коли його призначили єпископом Константинопольським, то довелося до столиці його вивозити вночі. Вступивши на святий престол, він ревно почав займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав чин відомої Божественної літургії, яка служиться в наших церквах щодня за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. Та чимало було і заздрісників, котрі знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити Іоана Золотоустого. Під її впливом був скликаний незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, його вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого    пастиря.
Іоан сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоана в Константинополь. Імператор послав гінців і повернув Іоана Золотоустого в Константинополь. Люди радісно зустрічали     свого  пастиря.
Вороги вдруге організували собор і знову вирішили викликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому оголосили про його вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм і силою вивела Іоана і відправила в Нікею, а пізніше в Арценію.
Повсюди з великою радістю люди зустрічали Іоана Золотоустого і уважно слухали його проповіді. Багато людей хотіли почути від нього пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це було 14 вересня 407 року в містечку Команах. Через 30 років, на прохання народу, його святі мощі були перенесені до Константинополя.

Підготував  Легкий Богдан

Коментарі

коментарі