Що означає бути православним християнином

В  «Законі Божому » сказано, що ми називаємося православними християнами, бо віруємо в Ісуса Христа, як викладено у Символі віри. Ми належимо до заснованої Ним єдиної, святої, соборної й апостольської Церкви, яка під керуванням Духа Святого незмінно, правильно славить, вірить, береже вчення Спасителя. Один із давніх отців Церкви св. Анастасій Синаїт зазначив: «Православ’я – це істинне уявлення про Бога і творіння».

Але чи мають це істинне уявлення про Бога мільйони «православних», які приходять до церкви (та чи й приходять?) лише у Великий піст, формально відбувши Сповідь та Причастя, поспішаючи над ранок Великодня, щоб устигнути посвятити пасхальний кошик із різними стравами? Чи мають його ті, хто прикриває свою залежність від алкоголю, куріння чи просто нехристиянського способу життя словами: «Я православний! Це „штундам“ не можна пити, курити, гуляти, а нам – можна!»?

Істинне уявлення про Бога та відповідний спосіб життя полягає не в тому, що людину охрестили в дитинстві. Мовляв, я маю Бога в серці (нібито маю), а ходити щонеділі до церкви, брати участь у таїнствах – необов’язково. Як буде потрібно повінчатися, чи поховати когось, або ж охрестити, то тоді не важливо, чи я парафіянин. Заплатимо, скільки треба, та й священик виконає, що треба. Ті, хто так думає, не має права називати себе православним. Людина може обманути кого хочеш, іноді навіть саму себе (найкращий брехун – це той, хто вірить сам у свою брехню, як, наприклад, диявол!), але Бога не обманиш. «Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне», – навчає апостол Павло у Посланні до галатів. Суд Божий – це і є час збирання врожаю. І, зрозуміло, коли насіння було хороше, то й урожай (суд) буде хорошим. А «коли б ми судили самі себе, то не були б судимі», – пише той же апостол у Першому посланні до Коринфян.

Недостатньо поставити свічку, поїсти куті, крашанок, постелити лепеху, почепити образок— треба молитися до того, хто на нім зображений; недостатньо прийти на Сповідь без гідної підготовки і то лише раз на рік; недостатньо мати вдома Біблію, – необхідно щодня читати її та жити відповідно до того, що пізнав із неї. Прийшло свято чи недільний день – обов’язково всією сім’єю йдімо до церкви. Бо тільки на цьому кораблі – спасіння від розбурханих хвиль житейського моря. І не просто постояти, думками блукаючи де завгодно, а бути співучасником Служби Божої, уважно слідкуючи за Богослужінням по книжці з її текстом. Закликає Церква до справ милосердя і братолюбства – справді православний християнин одразу відгукується, а в Євангелії від Луки сказано: «Якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам». Тоді не будемо заздрити багатству і взаємовиручці «штундів». Таке насіння завжди приносить урожай миру й радості в Дусі Святім.

Звісно, це не означає, що в християн, які живуть православним життям, немає жодних проблем. Ні! Спокуси приходять до всіх, але православна людина під час спокус перебуває з Христом у Його човні – Церкві, а тому все перемагає вірою, що проявляється любов’ю. Причому за ці перемоги у вічності отримає райський вінець.

Православ’я – це слідування за Христом дорогою життя, вузькою стежкою миру, чистоти, стриманості, покори, святості, любові (на відміну від широкої дороги гріховних розваг, пиятики тощо). Якщо ми йдемо Його дорогою, то Його мир і радість переповнює наше серце. Ісус сказав учням: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам» (Євангеліє від Іоана).

Мир Божий – це дар, який доступний кожному, але формальний підхід до релігії його не принесе. Саме для того Ісус Христос пішов на хрест і воскрес із мертвих, щоб ми жили, наповнені цим миром, а не обманювали самих себе. Піст і молитва допомагають нам змінити формальність на справжню присвяту себе православному способу життя. Тоді й проголошуватимемо пасхальне вітання «Христос воскрес!» не як порожню фразу, а як те, що відбувається в нашому серці. Тоді будемо справжніми віруючими – православними християнами.

Протоієрей Віктор Михалевич

Коментарі

коментарі