Проповідь Високопреосвященого митрополита Димитрія у неділю 5-ту після Пасхи, про самарянку

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Христос Воскрес!

Дорогі брати і сестри! Кожна неділя після Пасхи наближає нас до святої П’ятидесятниці, але підкреслюючи водночас продовження нашого святкування славного Воскресіння з мертвих Господа Ісуса Христа.

Це є найбільше з-поміж свят, тому Церква, відводячи для святкування його сорок днів, до свята Вознесіння, хоче підкреслити, наскільки багато нам потрібно думати про цю подію Світлого Христового Воскресіння і наскільки важливим для нас є розуміння її суті.

Упродовж Святої Чотириденсятниці ми перебували у подвигу посту і молитви; тепер протягом цих сорока днів ми перебуваємо в особливій радості, святкуючи Воскресіння Христове. Аж до віддання свята Пасхи, до середи перед Вознесінням Господнім, ми вітаємося словами “Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”, і слова ці для нас не можуть бути порожніми, у них повинна бути дійсна, щира радість і щире свідчення нашої віри у Воскресіння Господа з мертвих.

Кожна неділя цього періоду є особливою. Минулої неділі ми з вами згадували Євангельські події, пов’язані зі зціленням рослабленого. А сьогодні згадуємо надзвичайно глибоку розмову Ісуса Христа зі самарянкою. Деякі богослови, особливо святі отці Церкви, вважають, що це чи не найбільш глибока і повчальна з усіх бесід Ісуса Христа.

Який же урок для себе ми повинні винести з цієї розмови? Перш за все, нам належить побачити, що сьогодні ми не вміємо слухати один одного. Особливо зараз, у цій непростій і напруженій ситуації в нашій державі, ми не надто дослухаємося, сприймаємо, зважаємо один на одного, будучи, можливо, значно більш зосередженими на суспільно-політичних процесах у державі. Христос же пропонує спокійну розмову, розмірковування над вічними категоріями, показує, що важливо слухати, чути і розуміти один одного.

Самарянка прийшла до криниці святого Якова і побачила там Месію, Спасителя Христа, Який обіцяв їй таку воду, що тече у життя вічне, і, хто її питиме, не буде спраглим вже ніколи. У свято Переполовення П’ятидесятниці ми чули повчання Христа: “Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є” (Ін. 7:37). І сьогодні ми бачимо реалізацію цих слів, ми бачимо, що означає йти до Христа і яку воду черпати у від Нього. Христос відкриває це розуміння жінці, ще й самарянці, представниці ворогуючого з юдеями народу, показуючи, що прийшов до всіх нас.

Після хвилюючої розмови з Христом самарянка покинула глек, в який мала набрати чистої, як кришталь, води з Яковової криниці, і поспішила в місто, щоби розповісти всім, кого вона зустріла, а зустріла вона Джерело вічного життя, Джерело любові і вічності.

Христос говорить про нечуване до тих пір, про незначну важливість багатьох зовнішніх атрибутів молитви, кажучи, що правильно поклонятися Богу у дусі та істині, а саме місце поклоніння – це вже річ вторинна.

Отже якимось переломним моментом стала для самарянки ця зустріч із Христом. У нашому житті також, дорогі брати і сестри, відбувається зустріч із Богом. Ми маємо щастя чи не на кожному кроці зустрічати і черпати цю живу воду – благодать Духа Святого. Ми відчуваємо дію її під час молитви, особливо у храмі під час Божественної Літургії, вона подається нам під час Таїнств.

Водночас, оце правильне поклоніння Богові в дусі та істині повинне приводити нас до розуміння, що наше земне життя є тимчасовим і до думок про нашу вічну участь. Підніміться своїм розумом над тим усім буденним, над тим усім земним, над постійним тяготливим піклуванням про матеріальні блага. Апостол Павло нас застерігає, кажучи, що життя наше коротке, що потрібно цінувати і розумно проводити кожну його мить, бо дні лукаві. У посланні до Коринф’ян апостол повчає нас: “Я кажу вам, браття: час уже короткий; отже, тi, що мають жiнок, нехай будуть так, нiби не мають їх; хто плаче, наче не плаче; хто радiє, наче не радiє; i хто купує, наче не набуває; i хто користується свiтом цим, наче не користується; бо минає образ свiту цього” (1 Кор. 7: 29-31).

Звісно, що є необхідні для нашого існування матеріальні блага, але головне, як ми ставимося до них: чи сприймаємо, як необхідне, чи, як єдине джерело втіхи. Вірмо, що все, у чому знаходимо ми таку насолоду і задоволення, насправді зовсім нам не потрібно у контексті вічності. Перед Богом ми стоїмо нагими, такими, якими прийшли у цей світ. Можемо, звісно, міркувати, що трудимося заради дітей, що набуте залишимо нащадкам, але ж що нам це дасть для вічного життя, яка користь від цього? І діти все це залишать, і внуки, і правнуки.

Отже будемо, дорогі брати і сестри, роблячи висновки з цієї розмови Христа зі самарянкою, упродовж земного життя свого готувати себе до життя вічного. Тому що всі воскреснуть, але після воскресіння доля кожного буде іншою і якою саме вона буде нам не може бути байдуже.

Повірте словам Христа! Якщо й не зовсім нам відомо, не зовсім для нас відкрито те, що чекає нас у житті майбутнього віку, то просто повірте словам Христа, який каже, що для праведників приготовані такі блага, які очі не бачили, вуха не чули і на думку не спадали. А ми все думаємо, що блага земні – це понад усе.

Усе минеться: і війни, і вибори, усе приходить в небуття. Хіба ж ми не співставляємо нашої долі, нашого життя із участю тих, хто перейшов уже цей рубіж вічності? І що ж їм до того, що відбувається тут, у земному житті?! Думаймо постійно про вічне життя. Якби ми були справді духовними і вміли поклонятися Богові в дусі та істині, то не переживали б, переконаний, усього того, що зараз переживаємо.

Так, зло панує у світі, сатана князь віку цього, але це не означає, що нам треба опускати руки, що ми не повинні противитися цьому злу. Ні, ми повинні противитися злу! Читаючи Священне Писання, нам слід розуміти, що сказане у ньому стосується кожного із нас. Хочемо чи ні, але істина в Бога одна. Нехай же Божественна благодать, ця вода жива і вічна, завжди перебуває над усіма нами. Амінь!

Воістину Христос Воскрес!

                                           (проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 5-ту після Пасхи, про самарянку,  18  травня 2014 року)

 

Коментарі

коментарі