ПРО ПАЛОМНИЦТВО

Для сучасної людини паломницькі поїздки є одним з невід’ємних атрибутів церковного життя. Часто саме з такої поїздки починається знайомство людини з Православною Церквою. Але чи завжди це знайомство тягне за собою воцерковлення? Як підготуватися до поїздки, щоб вона стала справжнім паломництвом, а не просто подорожжю?

Кожна людина, що відправляється в паломництво, повинна задати собі два питання: що таке паломництво взагалі і для чого особисто я вирушаю по святих місцях? І постаратися дати собі на них чесну відповідь.

Паломництво по святих місцях є одним з проявів благочестя, викликане бажанням побачити великі святині, помолитися в місцях, особливо значущих для християнського серця, віддати таким чином Господу, Божій Матері, святим видиме поклоніння. З давніх-давен християни вирушали в мандри, щоб побачити місця, пов’язані з земним життям Спасителя, помолитися біля Гробу Господнього. Також з перших століть християнства зароджуються і стають місцем паломництва для віруючих чернечі обителі Палестини, Єгипту, Сирії. Надалі з’являються і отримують популярність інші місця паломництва. Це і Рим, і Афон, і Барі, куди направляються паломники з усього світу.

В наші дні традиція здійснювати паломництва відроджується, безліч людей відправляються як в загальновідомі, так і в маловідомі монастирі. У цій сфері працюють безліч фірм, які організовують і транспорт, і проживання, і відвідування храмів. Але найчастіше дух цих поїздок кардинально відрізняється від тих, що відбувалися в минулі століття.

Основна відмінність, на мій погляд, полягає в тому, що в той час паломництво сприймалося як праця, як служіння Богу. А головним придбанням в мандрах стали не приємні враження та пам’ятні сувеніри, а навик в молитві.

Кожен православний християнин, вирушаючи в паломницьку поїздку, повинен для себе чітко визначити: для чого він це робить? Навіщо він позбавляє себе елементарних побутових зручностей, віддає гроші, втрачає час? Що для нього означає ця поїздка?

Хтось відправляється в монастир, щоб отримати благодать Духа Святого, познайомитися з чернечим життям. А когось в паломництво тягнуть більш приземлені цілі: попросити і неодмінно отримати матеріальні блага, здоров’я, успіх в справах. Так розвивається в сучасному церковному середовищі особливий вид благочестя – так званий «духовний туризм». До нього ж належать і поїздки до відомого або маловідомого старця, де за матеріальну винагороду люди сподіваються через зовнішні, напівмагічні дії отримати гарантований результат. З’їздив рівно сім разів на вичитку або лікування списом і тобі гарантовано зцілення. Але виникає питання: а яка природа цього зцілення? Які сили стоять за діяльністю цього цілителя?

Не можна сприймати духовне життя через призму матеріальних благ – здоров’я, удачу або отримання вигідної посади на роботі. Це велика помилка, адже прагнучи за матеріальним, можна не помітити більшого, не оцінити того духовного дару, який дає людині Господь.

Людина, вирушаючи в паломницьку поїздку, перш за все повинна запитати себе: а в яких стосунках вона перебуває з Богом, з Церквою. Паломництво – це одна з форм церковного життя. Але духовне життя християнина починається не з паломництва, а з покаяння. Як говориться в Євангелії: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне». Починати треба з читання Євангелія, з покаяння, з Причастя. У такому випадку людина зможе правильно зрозуміти все те, що побачить в поїздці. І навіть зіткнувшись з побутовими труднощами, неправильною (як йому здається) поведінкою священиків, ченців або мирян, він не спокуситься цим, не перейматиметься.

Сьогодні часто можна почути, що багато людей почали свою церковне життя саме з паломництва. Але виникає питання: а чи дійсно вони воцерковилися? Прийняли вони досвід і традиції Церкви, чи змирилися з її правилами? Адже сьогодні поряд з церковними християнами, які відвідують богослужіння, причащаються, сповідаються, що існують серед так званих навколоцерковних людей. Вони думають, що знаходяться в огорожі Церкви, вважають себе глибоко віруючими людьми. Але при цьому не беруть участі в житті Церкви, не сповідуються, не причащаються, або роблять це зрідка для вирішення особистих проблем. З цього середовища виростає ціле покоління християн, які не тільки по-своєму сприймають християнське життя, а й проповідують своє ставлення, далеке від Євангелія і досвіду Церкви, іншим людям.

Тим часом паломництво – це один із засобів духовного вдосконалення людини, яке дозволяє не тільки відвідати нові місця або поклонитися до святині, а й побачити свої недоліки, немочі, а також силу Божу, Його допомогу і підтримку. Коли людина в поїздці терпить побутові незручності, то починає глибше ставитися до життя, відчувати вдячність за найпростіші речі. Адже і шматок хліба можна з’їсти дуже по-різному. Наприклад, коли люди приїжджають до монастиря попрацювати на славу Божу, а не помилуватися пам’ятками архітектури. Напрацювавшись цілий день на будівництві або в полі, вони сприймають мізерну монастирську їжу як дійсно послану Богом. Це безцінний досвід, людина, яка не придбала його, не зможе по-справжньому оцінити, що таке паломництво.

Неможливо, та й не потрібно закривати паломницькі служби або забороняти всім їздити в паломницькі поїздки. Але кожен християнин повинен зрозуміти, чого шукає в цій поїздці його серце. Потім випросити благословення на поїздку у священика, у якого він сповідається. Не просто поставити перед фактом: «Благословіть, я їду в монастир або до старця», – а спробувати більш детально пояснити причини свого рішення. Священик зможе порадити, на що звернути увагу в обителі, як себе вести, як підготуватися до цієї поїздки. Перед поїздкою потрібно почитати щось про історію монастиря, про духовне життя, про молитву. Безумовно, не тільки стародавні паломники, а й сучасні можуть і повинні намагатися більше молитися в поїздці, в тому числі і Ісусовою молитвою. Тоді поїздка перетвориться на справжнє паломництво.

Якщо людина збирається в паломницьку поїздку в монастир, дуже важливо постаратися долучитися до чернечого життя, прихованої від сторонніх неуважних очей. А чернече життя, чесноти треба вміти розглянути, приклавши духовну працю. Тому важливо придивитися, прислухатися, не піддаватися духу суєти, який часто виникає в паломницьких групах. Навіть якщо не вдалося зайвий раз скупатися в джерелі, купити черговий сувенір в свічковий лавці, це не страшно. Уважний паломник може отримати набагато більшу користь для душі.

І останнє. Церковна людина повинна сприймати паломницьку поїздку як якесь доповнення до свого повсякденного служіння, як заохочення за працю, як подарунок, посланий від Господа. І ні в якому разі не замінювати паломництвом повсякденну духовну роботу, участь в таїнствах, в житті Церкви.

Ігумен Пахомій (Брусков)

Переклад Золочівського благочиння

Коментарі

коментарі