Поради про те, як потрібно сповідатися, щоб отримати прощення гріхів

Всі православні християни зобов’язані приступати до спаситель них Таїнств Покаяння (Сповіді) та Євхаристії (Причастя Пречистих Тіла і Крові Господніх) достойно, з очищеними душею і тілом.

Для гідного прийняття Святих Таїнств треба неодмінно належним чином тримати піст  (постити, тобто утримуватися від споживання м’ясних страв, яєць, молочних продуктів, тваринного масла, риби, вина та спиртних напоїв, а також стримуватися від шлюбних стосунків, веселощів, пустомовства, суєтних розваг, в тому числі перегляду телепередач і слухання естрадної музики; ревніше і частіше молитися, як у храмі, так і вдома; щедріше ніж звичайно чинити справи милосердя, – подавати милостиню вбогим, доглядати за хворими, допомагати безпорадним).

Слід зауважити, що подорожуючі й тяжко хворі, з благословення духівника-священика, отримують деяке послаблення посту, а хворі, люди похилого віку, діти (до 14 років) і вагітні жінки звільняються від суворого посту. Проте, щодо міри послаблення треба в кожному випадку радитися зі священиком – духівником.

Той, хто бажає причаститися, повинен належно приготуватися, тобто:

– Зробити іспит совісті, пригадавши (на підставі Слова Божого, що стисло викладене в 10-ти старозавітних і 2-х новозавітних заповідях) і, якщо потрібно, докладно занотувавши всі свої гріхи, до яких належать недобрі вчинки, нечисті суєтні помисли, пусті слова, недоліки характеру, марні звички і т.п.;

– Щиро розкаятися у всіх переступах закону Божого, маючи рішучий намір боротися з гріхами і надалі;

– Примирившись безпосередньо (чи в телефонній розмові або листовно) з усіма, хто має щось проти нього, або проти кого щось має він, з сердечною скрухою ревно молитися Богові про відпущення власних провин і виправлення життя згідно волі Його, – і з таким настроєм приступати напередодні звечора (під час, або після вечірнього богослужіння) або зранку (перед Божественною Літургією ) до Таїнства Покаяння(Сповіді), молитовно вислухати Правило до святого Причастя, вже примиреним з Богом і ближніми, достойно, найтіснішим чином з’єднатися з Самим Господом – Творцем і Спасителем нашим.

– Всі православні християни, що приступають до Таїнств Покаяння і Причастя, повинні обов’язково знати напам’ять Десять Заповідей Божих (Декалог), Дві Новозавітні Заповіді Спасителя та Символ Православної Християнської Віри (тексти їх знайти в молитовнику). Без знання основних істин своєї віри християн у Древній Церкві ніколи не допускали до прийняття Свв. Таїнств і, навіть, більше того, – виключали з громади віруючих!

Готуючись до сповіді, кожен повинен намагатися згадати всі свої гріхи, які вчинив свідомо чи несвідомо, повинен уважніше простежити життя своє, щоб, якщо можливо, пригадати всі гріхи, скоєні не лише після минулої сповіді, але й давні, несповідані через забуття. Потім, зі зворушенням і з жалем у серці, приступити до Хреста і Євангелія та починай сповідатися у гріхах своїх.

Сповідай гріхи свої відверто, пам’ятаючи, що розповідаєш їх не людині, а самому Богу, Котрий вже й так знає твої гріхи, але тільки хоче твого зізнання в них. І ДУХОВНОГО ТВОГО ОТЦЯ (СВЯЩЕНИКА, ЩО ПОСТІЙНО СПОВІДАЄ ТЕБЕ) СОРОМИТИСЬ НЕ ТРЕБА: він така ж людина, як і ти, він добре знає немочі людські, і нахил людини до гріха, а тому духовний твій отець на сповіді не може бути твоїм страшним суддею. Але ти соромишся духовного отця чи не тому, що побоюєшся втратити його добру про тебе думку? Навпаки, духовний отець, якщо ти зважаєш на його добру про тебе думку, бачачи твою щиросердечну, відверту сповідь, набагато більше любитиме тебе. Зауваж: якщо ти соромишся і боїшся виявити твої гріхи перед одним духівником, то як знесеш той сором, коли прийдеш на Страшний Суд Божий, де твої гріхи, якщо не очистишся від них істинним покаянням, відкриються перед Самим Богом, Ангелами і всіма людьми, знайомими і незнайомими?

Отже, бажаючи тут очиститися від гріхів і позбавитися через це вічних мук, ти обов’язково повинен розповісти своєму духовному отцю гріхи зі всією відвертістю. Але сповідаючись перед духівником щиросердно, нічого не приховуючи, не потрібно також і зайве додавати, чи звинувачувати себе в тому, чого ти не робив і в чому не винен; дехто, хоча й такого не робив, але все одно говорить «грішний»,– це недобре.

Сповідуй всі гріхи свої докладно і кожен гріх окремо. Багато хто на сповіді говорить тільки: «грішний, усім згрішив – словом, ділом, думкою» це сповідь не така, якої навчає нас Свята Церква. На сповіді ти повинен відкрити себе духовному отцю своєму так, щоб він зрозумів тебе; а коли ти говориш тільки: «грішний, усім згрішив – словом, ділом, думкою», то він тебе не розуміє, він і без тебе знає, що ти грішний, а не святий.

Або ж, дехто тільки й говорить: «що ступив, то й згрішив». І це також недобре: людина не завжди, як тільки ступить крок, то й згрішить; інколи, як тільки ступає, так і добре робить – наприклад, якщо вона з християнською ревністю і прихильністю серця йде в храм Божий на молитву, або кудись за доброю порадою чи з метою благодійництва, то тут, коли ступає, то добру справу робить. Таким чином, коли людина на сповіді говорить «що ступив, то й згрішив», то вона говорить неправду.

Святитель Іоан Золотоуст говорить: «Не лише потрібно сказати: «згрішив», чи «грішним є», а й усякі види гріхів потрібно виявляти», тобто кожен гріх потрібно називати. «Виявлення гріхів», –говорить святий Василій Великий, – «підлягає такому ж закону, як і виявлення тілесних немочей», грішник є душевнохворим, а отець духовний є лікарем; отже, треба сповідатися, тобто розповідати свої гріхи духовному отцю так, як хворий тілесно розповідає про свої тілесні хвороби лікарю, бажаючи через нього отримати зцілення.

Не втручай у сповідь інших осіб, як це багато хто робить: часто на сповіді батьки скаржаться на дітей, свекруха нарікає на невістку, невістка– на свекруху, чоловік звинувачує за зраду дружину, дружина – чоловіка, – яка ж це сповідь? Це не сповідь, а осудження, значить,– новий тільки гріх. Ти повинен розповідати тільки про свої гріхи, абсолютно не втручаючи у свою сповідь інших осіб.

Також, багато хто, коли запитає про що священик, говорить: «в цьому отче, всі люди грішні». І така відповідь теж недобра, – чому ми маємо говорити про інших? Про свої гріхи треба говорити на сповіді, а не про гріхи інших, бо не за гріхи інших судитиме нас Господь, а за наші власні вчинки, помисли, слова.

Не намагайся на сповіді виправдовувати себе чимось, наприклад: неміччю, звичаєм і т д. На сповіді, хто найбільше себе виправдовує, той найменше буде Богом виправданий, а хто чим більше себе викриває, осуджує і звинувачує, тим більше буде Богом виправданий. Саме тому належить, не виправдовувати себе на сповіді, а навпаки, більше звинувачувати, викривати і осуджувати, щоб сподобитися від Господа Бога отримати прощення.

Не кажи, коли про що запитає духовний отець: «Не пам’ятаю, можливо і в цьому грішний». Бог велів нам завжди пам’ятати свої гріхи; а щоб не виправдовуватись забуттям, ми повинні приходити до Таїнства Покаяння  частіше. Стародавні християн сповідались і причащались кожного недільного дня, або щомісяця; а тепер Свята Церква заповідає тим, хто прагне благочестиво жити у Христі Ісусі, сповідатися не менше чотирьох разів у рік, під час встановлених багатоденних постів. Отже ті, що, через недбальство своє постить  дуже рідко, і таким чином забувають свої гріхи, самі в цьому винні, і тому не можуть сподіватися відпущення гріхів, яких вони не виявили. Тому неодмінно ми повинн,і докласти всіх зусиль, щоб згадати свої гріхи. Коли нам хтось буває щось винен, ми добре пам’ятаємо борг, а свої борги перед Господом Богом забуваємо! Чи не є це з нашого боку надзвичайною безтурботністю, занедбанням душі?

Багато хто ще так сповідається: «я нікого не вбив, чогось великого не крав й інших великих гріхів не робив». Це означає, подібно євангельському фарисею, тільки хвалитися, а не сповідати свої гріхи, і тому лише збільшувати своє осудження.

До того ж, як можна говорити: «я великих гріхів не робив?». Ти гнівався на брата свого, – хіба це малий гріх? Це за словом Божим, людиновбивство :«Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця; а ви знаєте, що нiякий людиновбивця не має життя вiчного, що в ньому перебувало» (1Ін. 3, 15). Ти осуджував ближнього: хіба це малий гріх? Якби ти був дуже великим подвижником, якби ти всі заповіді Божі виконав з усією ретельністю, і лише осуджував ближнього, то й тоді ти підлягаєш вічним мукам за одне тільки осудження. Ти заздрив ближньому? А заздрість за вченням святителя Василія Великого, є таким пороком, котрий «винайдений демонами, є перешкодою до благочестивого життя, шляхом в геєну, позбавленням Небесного Царства». Ось такими небезпечними є гріхи гніву, осудження, заздрості й інші подібні, які ми щодня і щогодини чинимо.

Належить сповідатися з жалем  сердечним у гріхах, якими ми зневажили Господа Бога. Недобре, що багато хто розповідає свої гріхи з відвертою байдужістю і без будь-якого жалю, ніби провадячи звичайну розмову; а ще гірше, коли велика кількість людей, сповідаючись, дозволяє собі навіть посміхатися. Все це є ознакою нерозкаяності, а сповідаючись так, ми не очищуємось від гріхів, а ще примножуємо їх.

Насамкінець сповідайся у своїх гріхах з вірою в Ісуса Христа і надією на Його милосердя. Адже, лише віруючи в Ісуса Христа і надіючись на Нього, ми можемо отримати прощення гріхів, а без віри, ніяк не можемо отримати прощення. Прикладом цього є юда-зрадник: він розкаявся у своєму гріхові не перед однією людиною, а перед усіма, сказавши, що «згрішив…, зрадивши кров невинну», і навіть срібняки повернув. Але оскільки він не повірив в Ісуса Христа, не вдався до Його милосердя, а впав у відчай, то й не отримав прощення, і загинув жахливою смертю: «пішов і удавився» (Мф. 27, 3 – 6). Такими необхідними при покаянні для грішної людини є віра і уповання на Бога!

Ось, як необхідно нам сповідатися, щоб отримати від Господа Бога прощення гріхів. «Коли[так]сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди» (1Ін.1, 9), – і нехай ми всі сподобимося цього благодаттю і чоловіколюбством Ісуса Христа, Якому слава, честь і поклоніння від нас нехай буде – нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Підготував прот. Миколай Капітула 

  http://rivne-cerkva.rv.ua

Коментарі

коментарі