ПІСТ І МОЛИТВА В ЖИТТІ ХРИСТИЯНИНА

Свята Церква говорить нам про те, яке велике значення в боротьбі з ворогом нашого спасення мають піст і молитва.

Головною метою посту, звичайно є спасення християнина. Піст сприяє досягненню цього завдання, по перше, тому що він гамує пристрасті, насамперед тілесні та вертає душі владу над тілом, утрачену через порушення посту в раю. Сприяє піст перемагати й душевні пристрасті – гордість, гнів, заздрість, та інші, бо воля людини, зміцнена успішною боротьбою з плоттю, звертає свою силу і на подолання духовних пристрастей.  По – друге, піст визволяє грішних людей від впливу і влади духів зла та приводить віруючих людей до спілкування із святими ангелами. Коли після сорокаденного посту Господь Ісус Христос відхилив спокуси диявола, тоді відступив від Нього спокусник   і приступили ангели, щоб служити Господеві. По – третє, правдивий піст повертає віруючій людині ласку Божу і приводить її до найтіснішого спілкування з Богом. Великі старозавітні праведники – Мойсей, Ілія і Даниїл – після тривалого суворого посту сподобились великих одкровень Божественних. Святі апостоли перед початком великих справ, які вимагали вищої допомоги Божої, постили і молилися.  

Що має бути від посту і при пості, щоб він досягав своєї мети і був угод­ний Богові? Те саме, що і в молитві. Молитва сильна, коли, по-перше, при­носиться з доброзичливістю та добрими ділами нашим ближнім і, по-друге, коли приноситься з смиренням та су­проводжується вчинками самозречен­ня. Крім усього цього, для успіху пос­ту неодмінно потрібна і найпосиленіша молитва.

Справжній піст є вираження віри в Бога і в учення Господа Ісуса Христа. Без цієї віри він не має сили й значення. Є християни, котрі вірять в силу самого посту, дивляться на нього як на засіб вдоволення правді Божій за свої гріхи, а тому й постують до виснаження сил, шкідливого для здо­ров’я. Надолуження правді Божій за гріхи всіх віруючих людей здійснене єдино заслугами і, особливо, хресни­ми стражданнями Господа нашого Ісуса Христа. Піст є засобом для угамування пристрастей. Коли цієї мети досягнуто, то суворість посту може бути пом’якшена. Як надмірний пересит харчами, хоча б пісними, розслаб­лює волю, викликає тупість думок, ослабляє молитву, так і непомірний піст, виснажуючи тіло, розслабляє дух, відбирає силу в молитві, робить посника неспокійним душею, непокірли­вим.

Усі великі подвижники дотримують­ся тієї думки, що постити слід помір­ковано, йти і в цій справі, як і в усьо­му християнському житті, шляхом се­реднім, церковним. Авва Йосиф запи­тав преподобного Пимена, видатного подвижника єгипетського, як треба постити? Авва Пимен відповів йому: Слід, на мою думку, їсти щодня, але їсти небагато, не до ситості». «Як же ти, Авво, замолоду постив сам по два дні?» «Справді, — відповідав ста­рець, — постив і по три дні, і по чо­тири, та навіть по тижню; але все це випробували отці, яку силу піст має в чесноті, і знайшли, що найкраще їсти щодня потроху, і показали нам путь церковну, бо вона придатніша для нас». До цього слід додати й те, що тільки той успішно перема­гає пристрасті, хто не покладається на одну силу свого посту, але, посту­ючи, водночас слід посилено молити­ся з твердою вірою одержати поміч Божу проти гріха. Іноді і суворих постників Бог попускає впадати в спокусу, аби пізнали, що вони можуть перемагати спокусника не своєю, але Божою волею.

Крім віри й молитви, в час посту потрібні вчинки любові до Бога. Сам піст є вже добре діло послуху Богові і виявлення Йому через де любові, але самого посту не досить, коли він не злучається з іншими вчинками лю­бові до Бога: з відвідуванням храму Божого, з частими роздумами про предмети божественні, особливо про страждання й хресну смерть Господа нашого Ісуса Христа.

Щоб догодити Богові, в час посту треба виявляти любов до ближніх. «Ви постите для сварки й заколоту,— говорив Господь через пророка Ісайю. — Хіба такий піст, що його Я вибрав? Ось піст, який Я обрав: поді­лись з голодним своїм хлібом і без­притульних бідних приведи додому; коли побачиш нагого, вдягни його і від однокровного твого не ховайся» (Іс. 56, 4—7) . Тому стриманість в їжі угодна буває Богові тоді, коли вона з’єднується із стриманістю думок та язика від осуду ближніх, серця від гніву й злопам’ятства, ушей від слу­хання наклепу й зневажання, очей від заздрісних поглядів та насолоди предметами спокуси, рук — від при­власнення чужої речі.

У собі самому постники повинні виховувати почуття смирення, жалю за гріхи, виявляти вчинки самозре­чення. Гордий фарисей у своїй молит­ві, наче велику заслугу виставляє те, що він постив два дні на тижні, а інші з фарисеїв старалися показуватися людям схудлими від посту на облич­чі, щоб їх мали за праведних. Піст є природне вираження жалю за вчине­ними гріхами. Коли хто дуже засму­чений, той відмовляється і від їжі. Господь сказав покараним за гріхи іудеям через пророка Іоїля: «Оберніть­ся до Мене всім серцем своїм у пості й плачі та риданні, роздирайте серця ваші, а не одежі ваші» (Іоїл. 2, 12, 13). Велике смирення й жаль за грі­хами, з’єднані з постом і молитвою, не тільки дають прощення гріхів, але й приводять благодатну силу на постни­ків.

Отже, піст конче потрібний для нас у справі спасення і такий потрібний, що Сам Безгрішний Господь наш Ісус Христос приведений був Духом Свя­тим на сорокаденний піст у пустелю ради нашого спасення. Господь в особі апостолів сказав Своїм послідовни­кам: «Я дав вам приклад, щоб, як Я чинив, і ви робили так» (Ін. ІЗ, 15). Треба нам щиро молитися, благати Господа, щоб Він уздоровив розслаб­лення наше і дав силу йти стопами Його у справі посту.

 

Архімандрит ПАЛЛАДІЙ

ПРАВОСЛАВНИЙ ВІСНИК

№4,  1986р

Коментарі

коментарі