Опікун дітей

ОПІКУН ДІТЕЙ

Народний переказ

Давно-давно жив молодий хлопець Миколай.

Батьки його рано померли, і після них залишилася багата спадщина. Миколай мав дуже добре серце і вирішив усе своє майно роздати бідним. Та тільки ж як це зроби­ти? Не ставало йому сміливості йти між людей і давати їм милостиню. Через свою несміливість почувався Миколай дуже нещасливим. Він так турбувався, що й спати не міг. І часто у безсонні ночі виходив на плоский дах свого дому і бачив звідтіль малі нужденні хатини, перед якими спали їх убоґі мешканці. Вдень глиняні хатини розпікалися від гарячого сонця, і тому задушно було спати в них. Люди лежали пря­мо на землі, в лахмітті, що дерлося під час важкої праці. Лежали тут і маленькі дітки, які ніколи не знали радості в житті.

І стискалося серце Миколая, коли він бачив людське горе: як допомогти оцим нещасним малим дітям?

І він вирішив: найближчої ночі набрав повну торбину усякої їжі, одягу і грошей, непомітно вибрався з дому і поклав цю торбину     біля порога найближчої хатинки, де спали діти.

Ранком побачив Миколай з даху свого дому як раділи бідні дітки тій торбині!

Другої ночі знову вибрався Миколай з повною торбиною і клав її біля дітей. Від­тепер такі мандрівки він повторював щоночі.

У місті ні про що інше не говорили, як лише про незнайомого добродія. Діти не раз бачили крізь сон постать у темному одіянні, яка клала торбину, але потім швид­ко зникала.

А старий вірний слуга Миколая стривожився, коли побачив, що в коморах щораз меншає припасів. «Напевно, хтось краде, — подумав. — Треба зловити злодія».

Став вартувати і однієї ночі побачив людину, закутану в плащ, яка з мішком на плечах перелазила через браму на вулицю. Зчинив галас, збіглися слуги і кинулися в погоню. Від галасу пробудилися люди на вулицях, прокинулися діти й стали дога­няти людину в темному одязі.

Ось перші діти наздогнали його і…

—  Це не злодій! Це наш опікун! Наш добродій! — закричали діти, бо впізнали не­знайомого, і одяг його, і торбину, повну всякого добра.

Зупинилися люди збентежені й здивовані.

—  Це ж Миколай! Багатий Миколай! Це він той добрий дух, що нам дарунки при­носив, від голоду наших дітей рятував!

Минули роки. Миколай став священиком. Усі шанували та любили його.

А про діток він і далі не забував. Як тільки дізнається, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї потішити її, з подарунками. А коли помер, душа його стала перед Гос­поднім престолом. І запитав Господь:

—  Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за праведне своє життя на землі?

—  Нічого не бажаю, — відповів Миколай, — тільки дозволь мені, Боже, спускатися час від часу з неба на землю та відвідувати діток.

Усміхнувся Господь і сказав:

—  Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день твоїх іменин зможеш спускати­ся на землю.

І від того часу кожного року в день 19 грудня сходить на землю святий Миколай і розносить свої дарунки дітям.

Та тільки ж несила Святому відвідати за одну ніч усіх дітей, бо лише Бог може бути всюди на­раз присутній. Отож добрі люди, які люблять ді­ток і святого Миколая, часто допомагають йому в доброму ділі. І зовсім не гнівається Святий Угод­ник, а радіє, коли хтось навіть одягнеться так, як він, і замість нього прийде до дітей з подарунка­ми, добрим словом та наукою.

Радіє він, коли його заступників є якнайбіль­ше між людьми і коли якнайбільше діток втіша­ється дарунками в день його іменин.

(За Богданом Даниловичем, Канада)

Коментарі

коментарі

Коментарі

Залишіть коментар