Найменування ( Обрізання Господнє)

14 січня  Найменування ( Обрізання Господнє ) – це велике свято Православної Церкви. Початок свята відноситься до перших століть  християнства. До нас дійшли повчання отців Церкви IV ст. на нього – Амфілохія Іконійського, Григорія Нісського, Амвросія Медіоланського та інших. Від Vст. збереглась бесіда на день обрізання Максима, єпископа Туринського. У IV ст. з відзначенням Обрізання було поєднано святкування Василія Великого, тому в цей день здійснюється Літургія Василія Великого. Празник триває один день і є одночасно завершенням торжества Різдва Христового.

 Обрізання з часів Авраама в юдеїв здійснювалось над восьмиденними хлопчиками і служило знаменням входження в союз (заповіт) із Богом.

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє про це так говорить: “Як спов­нились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’я­заний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня. Тож погляньмо на закон обрізання  його значення, та  на встановлення празника Обрізання  його значення для нас.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практи­кою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для євреїв велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: “Сказав Бог до Авраама: “Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях” (17, 9-12).

Припис обрізання мав для євреїв далекосяжні наслідки. Обрі­зання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Через обрізання кожний єврей ставав учасником благословення і обітниць, Богом даних його народові. Воно було обов’язкове, щоб брати участь у пасхальній жертві. Невиконання  закону обрізання тягло  за собою виключення з членства народу. “А необрізаного чоловічої статі, — каже книга Буття, — що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз” (17, 14).

Слово “обрізання” вживається у Старому Завіті часто в симво­лічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст чи вух, тобто бути послушним Господу Богові чи бунту­ватися проти Нього. Тому святий первомученик Степан робить закид членам синедріону: “Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому” (Діян. 7, 51).

Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: “У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли” (Кол. 2, 11-12).

Празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов’язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є пере­могою своїх похотей, злих нахилів та своїх пристрастей. “Ми бо “обрізання”, — каже святий апостол Павло, — що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючися на тіло” (Флп. З, 3).

Обрізання Господнє – це також свято наречення Господа іменем Ісус. Святкуванням обрізання Церква стверджує віру в те, що Спаситель був Боголюдиною і прийняв істинне тіло людини, а не примарне, як учили деякі єретики

Надання Христові імени Ісус вказує на святість і силу того імені та на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім’я. “Вона породить сина, — говорить ангел Господній до святого Йосифа, — і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх” (Мф. 1, 21).

Перед вознесінням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю: “Ім’ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане” (Мк. 16, 17-18). Про святість і силу святого імені Ісуса свідчить святий апостол Павло: “Тому й Бог і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно прикло­нилося — на небі, на землі і під землею” (Флп. 2, 9-10).

Тож нашим святим обов’язком є прославляти  святого Христового імені, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе  Ім’я Христове — це запорука благословення, вислу­хання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасен­ня. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного.

А восьмого дня народжене Марією немовля отримало  ім’я Ісус, що означає Спаситель, котрий став Спасителем усіх людей від гріхів їхніх. І це не була тільки назва чи просте надання імені – Ісус. Але в тому крилася велика правда, що почала здійснюватися з приходом Ісуса Христа на землю й довершилася його смертю на хресті, та воскресінням з гробу. І ми сьогодні вдячні нашому Богові, котрий врятував нас від смерті вічної загибелі. З його приходом все змінилося та наповнилося радістю. Хай радість з приходу Ісуса на землю та його  близькість  до  нас  буде  нам  натхненням й  запорукою  провадити  праведне християнське життя.

                                                                                    митр. прот. Легкий Володимир

Коментарі

коментарі