Богослужіння очима дітей або приводьте дітей до храму!

 

Діти в храмі… Яких тільки питань не виникає у батьків, які бажають виховати своє чадо в церковній огорожі. Багатьох молодих батьків хвилює питання, з якого віку привчати дитину до церковної служби? Коли і скільки вона повинна перебувати в храмі, які молитви вчити? Іноді на багатолюдній святковій службі доводиться чути: «Навіщо дітей мучити, все одно вони нічого не розуміють. Ось підростуть, тоді».

Але коли діти підростуть, у них виникне багато важливих справ: шкільні уроки, шахові турніри або відпочинок, нарешті, неділя – один єдиний вихідний у школярів. Щоб усі ці “важливі” справи не відвернули від найголовнішого в житті, треба привчати дитину до храму з пелюшок, а краще ще до народження.

До одного старця прийшла за порадою жінка: “Отче, два місяці тому у мене народився син, з якого часу я повинна його виховувати”?. Старець відповів: “Ти, мати, запізнилася на одинадцять місяців”. Те ж можна сказати і про церковну службу. Кращий варіант, коли мама задовго до народження дитяти відвідує храм, причащається, тому що з Євангелія знаємо: “Коли Єлисавета почула вітання Марії, заграло дитя в утробі її.” (Лк. 1, 41). Думається, що так само радіють немовлята в утробах матерів своїх, коли ті причащаються.

Храм – краще місце для виховання дітей. Святитель Іоанн Златоуст говорить: “Як м’який віск легко відтворює малюнок, на нього нанесений; так і діти сповнюються враженнями без особливих зусиль”. Церковний спів і сяючі покриття священиків, лиця святих і різьблені кіоти, брязкання кадила і запах ладану, соборна молитва – усе це залишиться в пам’яті дітей на все життя. Коли діти беруть участь в річному крузі богослужінь, вони відчувають себе частиною Церкви Христової: радіють народженню Христа, плачуть у Велику П’ятницю: “Мама, навіщо нашого Господа убили”? Торжествують на Паску, коли усі стають як діти і на виголошування священства “Христос Воскрес!!!” можна на увесь храм кричати: “Воістину Воскрес!!!” – і ніхто не зробить зауваження, що занадто голосно. Усе це золотий запас чистих дитячих вражень і переживань, який не дасть розтратити душевні сили упродовж усього життя.

Дітям, і не лише їм, легше на службі, коли вони можуть в ній брати участь. Усі діти дуже люблять співати. Дворічні малюки із задоволенням співають “Отче наш”, “Богородице Діво, радуйся”, Символ віри, “Воскресіння Христове”. Зі старшими дітьми треба вчити тропарі і величання свят. Не турбуйтеся, що дитина не зрозуміє. Нам, дорослим, потрібно тільки не лінуватися, пояснювати і разом вивчати. Недаремно в Писанні сказано: “втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам” (Мф. 11, 25).

Якось моя подруга вибрала для вечірньої бесіди з дітьми Заповіді блаженства. На наступній же службі у її п’ятирічної доньки захват, здивування: “Матусю, вони наші Блаженства співали!” Преподобний Іоанн Ліствичник пише: “Збиране в юності живить і утішає тих, що знемогли в старості”.

Дуже жаль, коли діти, яких принесуть до самого Причастя, пройдуть з ними від притвору до амвона і назад, – от і все богослужіння. Дитина навіть зрозуміти не встигає, що ж з нею сталося. Маленькі діти дуже люблять роздивлятися розписи на стінах храму, розпитувати: “А це хто”?, “А це що”? Можна потихеньку, на вушко, розповісти. Наступного разу почуєте: “Мамо, підемо до святого Трифона, у нього пташка”. “Підемо до святого Пантелеймона, у нього леви добрі-предобрі”. “Купіть мені, будь ласка, вогняний меч, як у Архангела Михаїла”.

Діти в храмі

Один знайомий, абсолютно звичайний хлопчик виходить із служби після Причастя і говорить дорослим: “Знаєте, що мені найбільше хочеться”? Батьки думають: “Зараз що-небудь попросить”. “Хочеться, щоб батюшка благословив мене їсти тільки Причастя, просфору і святу воду”. — ?! — Німа сцена. Звичайно, не потрібно ідеалізувати дітей. Але своєю дитячою простотою і довірливістю вони наближаються до святості.

Є і така думка, що діти заважають воцерковленню батьків. На богослужінні відволікаєшся, половину не бачиш, не чуєш. Так, важко. Іноді просто соромно, за поведінку улюблених дітей. Але як по-іншому виростити церковну людину? Мені здається, що це і є батьківський хрест, який треба нести, і невідступно відвідувати богослужіння разом з дітьми, виконуючи євангельські приписи : “Пустіть дітей і не перешкоджайте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне” (Мф. 19, 14).

Діти в храмі

Дітей на богослужіння приводити необхідно. Проте слід зазначити, що відповідальність за поведінку дитини лежить в першу чергу на їхніх батьках. Не можна самим поринати в молитву і надати дітям можливість бігати по храму, шуміти. Мама в першу чергу повинна думати про дітей, а потім вже про себе. Якщо дитина дуже втомилася на богослужінні, варто скоротити час перебування в храмі.

Але, крім того, відповідальність за дітей під час богослужіння лежить і на усіх присутніх в храмі. Якщо мама прийшла на службу з двома або трьома дітьми, їй дуже складно постійно контролювати їх поведінку. Тому зауваження в м’якій, дуже тактовній формі може і повинен зробити будь-хто із дорослих.

                                                                                                                                 Ірина Романова “Волинь Православна”, 2010, №1

Коментарі

коментарі