Біблійні свідчення про вино та його вживання

Виноградники і вино, вироблене з винограду, завжди високо цінувались в кожній країні. Вперше про виноградник і виноградне вино згадується в книзі Буття (9: 20 – 21), в історії про старозавітного патріарха Ноя. «Ной почав обробляти землю і посадив виноградник; і випив він вина і сп’янів». Цитоване місце Священного Писання, між іншим, служить вказівкою на те, що вирощування винограду було невідомим до Всесвітнього потопу. Але вже в післяпотопні часи виноградарство і виноробство досягли деякого розвитку.

В біблійних оповідях про первосвященика Мелхиседека, який виніс хліб і вино назустріч Авраамові, про Лота, котрий був напоєний вином своїми дочками, про престарілого Ісаака, якому сини його, Яків та Ісав, піднесли в їжу хліб, дичину і вино, в пророцтві вмираючого Якова і в книзі Іова ми знаходимо перші свідчення про вино, як про загальнорозповсюджений напій (Бут. 14: 18; 19: 32; 27: 25; 49: 12; Іов. 1: 18). Виноградники здебільшого садили на пагорбах і крутих схилах (Єр. 31: 5), під якими інколи будували стіни для укріплення ґрунту. Способи посадки виноградних лоз були різні, але найбільш поширений – відростками від кореня, які дуже швидко розросталися, подібно до смоковниць. В зв’язку з цим був розповсюджений біблійний вислів: «Кожен буде сидіти під своєю виноградною лозою і під своєю смоковницею» (Мих. 4: 4); це було доброю ознакою домашнього миру і благополуччя. Розростання і плодючість виноградників на землі служили знаком, що благословення Боже не було повністю знищене гріхопадінням Адама. Бог обіцяє і дарує Своєму народові землю, багату на виноградники (Числ. 13: 23). Але ті, хто зневажає і утискує бідних (Ам. 5: 11), або не вірні Богу, не будуть пити вина від своїх виноградників, які будуть знищені сараною або заростуть терниною (Іс. 7: 23). Часто виноградні лози вилися з боків і всередині дому (Пс. 127: 3).

Великі виноградники обносили огорожею або стіною для захисту від диких польових звірів, нападам яких вони дуже часто піддавались. У виноградних садах будували також сторожові вежі, або стовпи, на яких перебувала сторожа для спостереження за виноградником (Мф. 21: 33). Євреї піклувались про виноградники стільки ж, скільки і про свої ниви. Пророк Захарія в своєму пророцтві про прийдешнє благополуччя єврейського народу вигукує: «Посів буде в мирі; виноградна лоза дасть плід свій» (8: 12). Що стосується способу обробки виноградників, то він був нескладний; раз або двічі на рік орали в саду, розпушуючи ґрунт, очищували його від бур’янів, а гілки лози спрямовували в потрібний бік. Садівники і охоронці виноградників складали особливий клас робітників. Звичайно збір винограду в Сирії починався в середині вересня і тривав близько двох місяців (Лев. 26: 5; Ам. 9: 13). В Палестині деякі сорти достигали в липні, але масовий збір починався також у вересні. Час збирання винограду був у Палестині таким само радісним і веселим, як і час жнив (Суд. 9: 27; Іс. 16: 9). Грона винограду знімалися з піснями і кидались у точила (чани), або тиски для вижимання соку, які знаходилися в кожному винограднику. Хоча топтання винограду в точилі було важкою і нечистою працею, оскільки виноградним соком (здебільшого червоним) забруднювалась весь одяг, але, незважаючи на це, євреї вважали його найбільш веселим заняттям – співалися пісні, грала музика, а ті, що топтали, радісно вигукували (Єр. 38: 33).

Виноградний сік прямо з точила заливався в нові міхи, які виготовлялись із шкур тварин, або в інші посудини, які зберігались у спеціально виритих ямах або льохах. Нове свіже вино спочатку сильно бродило, неначе кипіло, так що інколи розривало міхи. Для покращення якості вина переброджене вино переливали в інші міхи чи посудини, додаючи до нього різні ароматні трави. Ароматичне вино вживалося здебільшого на величних трапезах (Пісн. 7: 3) і відзначалось особливою хмільністю1. Виноробство в давні часи було розповсюджене по всій Палестині. Вино палестинських і ливанських виноградників і по сьогодні користується заслуженою славою. Виноградна лоза, прекрасне творіння природи, вважалась у юдеїв символом усього, що тільки було сильного, красивого і корисного. Зображуючи внутрішнє тісне духовне єднання віруючих християн з Собою, Сам Господь наш Ісус Христос називає Себе виноградною лозою: «Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій – виноградар» (Ін. 15: 1). Під виглядом хліба і вина Він подав нам найвище Таїнство Свого Тіла і Крові, заповідавши всім вірним завжди звершувати це в Його спомин (1 Кор. 11: 25). Приписуючи Ною знаходження виноградної лози і вказуючи на неочікувану дію вина на нього (Бут. 9: 20), юдейське передання підкреслює одночасно і благотворні, і небезпечні властивості вина. Поряд з пшеницею та єлеєм, вино в Біблії входить до складу повсякденної їжі (Пов. 8: 8; 11: 14). Воно має властивість «веселити серце людини» (Пс. 103: 15; Суд. 9: 13). Тому вино є одним з елементів месіанської трапези, а насамперед – євхаристійної, під час якої віруючий християнин з’єднується з Виноградарем, Господом Ісусом Христом. Будучи знаком благополуччя (Бут. 49: 11; Прит. 3: 10), вино є цінним благом, що робить життя приємним, якщо його вживати в міру.

Помірність – це прояв внутрішньої рівноваги людини, яка постійно проповідується в Св. Писанні. Аксіома Ісуса, сина Сирахова: «Вино корисне для життя людини, якщо будеш пити його в міру». Відрада серцю й утіха душі – вино, помірно вживане вчасно; прикрість для душі – вино, коли п’ють його багато, при роздратуванні і сварці. Надмірне вживання вина збільшує лють нерозумного до спотикання, зменшуючи міцність його і заподіюючи рани» (Сир. 31: 31 – 35). В пастирських посланнях св. ап. Павла поради дотримуватися міри дуже часті (1 Тим. 3: 3 – 8; Тит. 2: 3), але в особливих випадках вживання вина навіть рекомендується: «Надалі пий не одну воду, а вживай небагато вина, заради шлунка твого і частих твоїх недуг», – радить св. ап. Павло Тимофію (1 Тим. 5: 23). Сам Ісус Христос пив вино, не боячись людського осуду (Мф. 11: 19). Людина, яка не дотримується міри, піддає себе небезпеці. Пророки різко критикують тих, хто любить багато пити, тому що вони забувають Бога і відповідальність за розпусту свого народу (Ам. 2: 8; Ос. 7: 5). За свідченням Біблії: п’яниця приречений на бідність (Прит. 21: 17), сильний гнів (Сир. 31: 35), розпусту (Сир. 19: 2), несправедливість у словах (Прит. 23: 35). Св. ап. Павло застерігає: «Не впивайтеся вином, від якого буває розпуста» (Еф. 5: 18). «Як вода ворожа вогню, так безмірність у вині ворожа розуму», – говорить св. Василій Великий (2). А св. Іоан Золотоустий, коментуючи слова св. ап. Павла, говорить: «Не від вина походить пияцтво, тому що вино є творіння Боже, але порочна воля породжує пияцтво», – тому закликає всіх пити від чаші Господньої, яка є «предметом любові для Владики» (3). Оскільки вино від Бога, як і всі інші плоди земні, то воно вживається в жертвоприношеннях, зокрема в «жертві возливання», коли вино виливається на жертовник під час принесення жертви всепалення (Вих. 29: 40). Вино входило до списку приношень для священиків (Повт. 18: 4). І, нарешті, воно є невід’ємною частиною новозавітного приношення – Св. Євхаристії. З іншого боку, в деяких випадках має місце і релігійне обґрунтування утримання від споживання вина.

В Старому Завіті від священиків воно вимагалося під час виконання їхніх обов’язків, з метою збереження самовладання, щоби вчити і судити (Єз. 44: 21; Лев. 10: 9). Існували також відомі роди і общини, члени яких категорично відмовлялися від споживання вина, наприклад, «рехавіти», коли поставили перед ними повні чаші вина і сказали їм пити вино, але вони сказали: «ми вина не п’ємо; тому що Іонадав, син Рехава, батько наш, дав нам заповідь, сказавши: “не пийте вина ні ви, ні діти ваші, повіки» (Єр. 35: 5 – 6 ). Єсеї також не вживали вина. Подібно до цього в назорействі (Ам. 2: 12) існував звичай аскетичного утримання від всякого плоду виноградного на знак посвячення Богу. Таким чином ще до свого народження був з волі Божої посвячений Самсон (Суд. 13: 4). Аналогічний приклад з Самуїлом (1 Цар. 1: 11); Іоаном Хрестителем (Лк. 1: 15). Віруючі часто закликалися до утримання від вина, щоб уникнути небезпеки компромісу з язичництвом. Утримання деяких християн вірогідно походить від устремління до аскетичного життя, але св. ап. Павло нагадує, що цей аскетизм повинен керуватись обережністю і любов’ю: «Краще не їсти м’яса, не пити вина і не чинити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушається, або знемагає» (Рим. 14: 21). Традиційно, юдеї пили вино, змішане з водою.

Стародавні греки і римляни також розводили його водою: на три частини води — одну частину вина або на п’ять води – дві частини вина. Суміш з рівних частин води і вина вважалася міцною і вживалася тільки п’яницями (40). З християнської точки зору вино має глибоке символічне й есхатологічне значення. В Старому Завіті, визначаючи покарання невірному Йому народові, Бог говорить про позбавлення його вина (Ам. 5: 11; Мих. 6: 15; Соф. 1: 13). Тоді залишиться пити тільки чашу «гніву Божого» (Іс. 51: 17; Одкр. 14: 8). Щастя ж, обіцяне Богом Його вірним, часто виражається в образі великої кількості вина; наприклад, у пророцтвах (Ам. 9: 14; Єр. 31: 12; Зах. 9: 17). В Новому Завіті «нове вино» є символом месіанських часів (5). Ісус Христос говорить, що Новий Завіт, уособлений в Ньому, є «нове вино», яке розриває «старі міхи» (Мк. 2: 22). Та сама думка звучить на весіллі в Кані Галилейській: шлюбне вино – це добре вино, яке «очікувалося до цього часу», це дар Христової любові, ознака радості, яка відкрилася з пришестям Месії (Див.: Ін. 2: 10). Вислів «нове вино» є і в Євангелії від Матфея (26: 29), в описі есхатологічної Вечері, приготованої Спасителем для вірних у Царстві Отця Його. «Кажу ж вам, – говорить Господь, – що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого». Це і буде завершенням месіанських обітувань, але до того часу, коли християни будуть пити «нове вино» в Царстві Небесному, вони повинні з достойністю, протягом усього свого земного життя, пити Чашу Господню в Євхаристії, яка і є запорукою Вічної Трапези Отця Небесного для всіх, хто виконує заповіді і любить Його.

Протоієрей Петро Зинич

Коментарі

коментарі