2 грудня – пророка Авдія, мученика Варлаама

І коли буде так, що я відійду від тебе, і дух Господній візьме тебе в землю невідому, а я ж звіщу Ахаву, і не знайде тебе — тоді мене заб’є. Не посилай-бо мене до нього звістити про тебе”. І сказав Ілля: “Як живий Господь Сил, що я стою перед Його лицем, — сьогодні я покажуся Ахавові”. І пішов Авдій назустріч Ахаву та й сповістив йому теє про святого пророка Іллю. І сталося, коли Ахав побачив Іллю, викрив Ілля його в блуді його. Тут учинив преславне чудо: вогонь звів із небес на жертви і води, як про те пишеться в книгах Царів. Коли це побачив Авдій, радів на всемогутню силу Бога свого і розпалився любов’ю до Нього, і ревністю до Нього палав, і дбаліше служив Йому, ходячи у законах Його. По тому помер Ахав, а по ньому син його Охозій прийняв Ізраїльське царство. Авдій у той час служив у воїнському чині, і він, за свідченням святих отців, був одним із трьох п’ятдесятників, що їх посилали від Охозії до Іллі-пророка. З них двох спалив вогонь, що впав із неба на них за словом пророчим, третій же п’ятдесятник, яким був Авдій, був помилуваний. Приступив-бо зі смиренням до святого Іллі-пророка, уклякнув перед Іллею і молив його, кажучи: “Чоловіче Божий, пожалій душу мою і душу рабів твоїх цих п’ятдесяти перед очима твоїми”. Пожалів — бо Ілля його, і встав, і пішов з ним до царя. Відтоді залишив Авдій царську службу і пішов слідом святого пророка Іллі, і прийняв духа пророцтва, бо пророків Господь зберіг і живив, і пророку наслідував. Помер же і похований був із отцями своїми.

Святий мученик Варлаам був із Антіохії Сирійської, старий літами; через те, що сповідував ім’я Ісуса Христа, схоплений був і приведений до нечестивого князя на суд. Його принуджували принести жертву ідолам, а коли не повинувався, численні дістав рани та муки за Христа, Господа свого: спершу жилами немилосердно битий, тоді кігтями залізними шарпаний був. По тому повели його нечестиві до ідольського храму і в ньому, за повелінням мучителевим, над жертовником, що мав запалений вогонь, простягли руку його і поклали на неї вугілля розжарене із Ливаном, щоб кинув його на жертовника поганих богів їхніх, — гадали, що палюче вугілля утримати на руці мученик не стерпить і кине його із Ливаном перед ідолами. І коли б це учинив, хотіли сказати йому: “Ось уже приніс ти жертву богам нашим”. Але не побачили, чого бажали, окаянні: Христовий-бо мученик стояв, ніби стовп непорушний, тримаючи в руці своїй розпалений вогонь, і виявився сильніший від міді та заліза, і доти на руці вогонь тримав, доки згоріли пальці його і з вогнем на землю впали. Одначе він не рухнув руки своєї, не кинув на олтаря перед ідолами вугілля із Ливаном. Таким мужнім та непорушним виявився міцний страждалець та воїн Христовий і в доброму ісповіданні віддав душу свою Богові.

Згідно “Житія святих” Димитрія Туптала (Ростовського).

Коментарі

коментарі