14 січня Святого  Василія  Великого архієпископа Кессарійського

Його святість, чесноти й велич оспівує наша Церква у своїх богослужіннях у дні його празника. Тут прославляється, як “святий Христовий язик”, “пастир Христової Церкви”, “Божест­венна і священна бджола Христової Церкви”, “царська окраса Церкви”, “пребагатий скарб наук”, “не побідний Тройці поборник”,”для монахів взірець чесноти”, “світло благочестя”.

Народився святий Василій Великий близько 329 року в Неокесарії в місцевості, що знаходилась недалеко від Кесарії, головного міста в Каппадокії у Малій Азії. Початкову освіту отримав вдома. Його виховувала мама і бабуся – свята Мокрина під наглядом батька, який потім відправив хлопця до столиці Кападокії – Кесарії, де він продовжив навчання а через деякий час поїхав до Константинополя і нарешті для завершення освіти – до Афін. Місто яке у той час було центром освіти та культури, своєрідним стародавнім університетом, куди з’їжджалася молодь з усієї Європи та Азії, щоб послухати видатних філософів та ораторів.

Коли Василю було 30 років він прийняв хрещення та вирушив до Єгипту, Палестини, Месопотамії, щоб особисто познайомитись з тим, як живуть ченці там. Через деякий час після подорожі, він вирішив оселитися у пустинній місцевості і там написав багато своїх творів.

Одним з головних завдань монастирів св. Василій Великий вважав благодійність та виховування дітей. Особливо відзначився святий Василій своєю боротьбою з різними єретичними вченнями.

За часів царювання Константія, Василій повернувся в Кесарію. В 362 році рукоположенний в сан диякона і невдовзі висвячений в сан пресвітера Євсевієм Кесарійським. Святий  Василій завжди відзначався своїми чеснотами, розумом та служінням Богу і Церкві серед інших служителів Церкви.

Після смерті Євсевія Кесарійського Василій Великий був обраний архіпастирем Кесарійської Церкви. При ньому було відкрито декілька чоловічих і жіночих монастирів.

У 379 році на 50 році життя святий Василій Великий помирає.Частка мощей святителя Василя і понині перебуває в Почаївській Лаврі. Чесна глава святителя Василя благоговійно зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця його – у вівтарі храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.        Свята  Церква  дуже  скоро  після  його  смерті  почала  шанувати  його  як  святого  і святкувати  день його смерти першого січня( ст. ст.).  Історик Т. Руфін († к. 410), який через 18 років  після смерти святого Василія переклав його Правила латинською мовою, у супровідному листі вже називає Василія святим: “Я переклав, – каже він, – монаші правила святого Василія, єпископа Кападокії, мужа слав­ного зі своєї віри, діл і всякої святості”.         Свята  Церква заслужено дала йому титул – Великий. Він справді ВЕЛИКИЙ у трьох сферах свого життя: він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.         Перша знаменна прикмета святого Василія як архипастиря – це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріани люто переслідували правдивих визнавців Христа. Імператор  Валент (364-379), охрещений аріанським єпископом, став завзятим апостолом аріанства. Серед нелюдських і жорстоких го­нінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим імператором. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього, як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: “Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує”. Модест відтак, звітуючи імпер. Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: “Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями”. І імператор залишив святого Василія у спокої.        З глибокої віри випливала друга знаменна риса святого: жерт­венна любов до Бога і ближнього. Жертва – це мова любові. У святого Василія ця мова жертви була дуже сильна,  й активна, його любов завжди готова допомогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива.  Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імени отримали назву Василіяди.

Свої великі таланти, знання, силу і здоров’я він жертвує для добра. Усякими способами боронить своїх вірних перед наступом аріанства. Його друг, святий Григорій Богослов  з Назіянзу, про це так каже: “До одних заходить сам, до інших когось посилає, інших знову кличе до себе, радить, нагадує, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує будь-які можливі способи спасення” (Похвальне слово на честь святого Василія Великого).

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинни­ком у навчанні святої віри. Святий Василій – це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирін, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: “Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій – це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух”. Вогненний стовп – це символ його  любові до Бога і ближнього.

Святий Василій Великий – митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Свя­того Письма і 366 листів.

Ще одна  сфера діяльності, у якій святий Василій засвідчив себе як великий і незрівнянний організатор і законодавець, – це монаше життя. Він навіки вписався золотими літерами в історію монаших спільнот, монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й у всьому світі. Святий Феодор Студит (759-826) називає святого Василія “батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців.

У святого Василія монаше життя має за мету не тільки власне спасіння, але і спасіння ближніх. Для монахів святого Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього – це міра любови Божої.

Своїми правилами святий Василій закладає тривкі основи для спільного життя у монастирях, тому деякі історики вважають його організатором спільного життя, хоч титул першого організатора належить святому Пахомієві († 347). Тож нічого дивного, що монаші правила святого Василія мали різну долю в історії.

З приходом християнської віри на українські землі і в нас з’являється практика монашого життя. Його засновники – два великі подвижники й сини українського народу: святий Антоній († 1073) і святий Феодосій († 1074) Печерські. В основу монашого життя святий Феодосій ставить устав святого Феодора Студита, що базується на правилах святого Василія.

Ось перед нами коротко окреслено життя невмирущого святого Василія Великого та його вічне значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами святого апостола Павла “наслі­дуйте мене брати” (Флп. З, 17) та “будьте моїми послідовниками, як і я Христа” (1 Кор. 2, 1) святий Василій Великий усіх нас закликає, щоб і ми наслідували його глибоку віру, його жертвенну і всесторонню любов до Бога і ближнього та його велику святість.

                                                                                                                Підготував к.б.н.  Легкий Богдан

Коментарі

коментарі