13 лютого – святих чудотворців і безсрібників Кира та Івана і святої мучениці Атанасії з доньками її. Святитель Микита, затворник Печерський, єпископ Новгородський

13 лютого – святих чудотворців і безсрібників Кира та Івана і святої мучениці Атанасії з доньками її. 

Святителя Микити, затворника Печерського, єпископа Новгородського

Кир святий, угодник Божий, народжений і вихований у Єгипетському краї у граді Олександрії, що його збудував Олександр Македонський. Був же умінням славний лікар і зцілював хвороби тілесні, не беручи винагороди, словами ж своїми богонатхненними і способом доброчинного свого життя лікував душевні недуги в людях. Входячи-бо до хворих, розповідав їм не з Ґалена і Гіпократа, але зі святих пророків і апостолів заповіді: щоб пильнуватися від шкоди гріховної, яка буває причиною хворіб тілесних, бо недуга душевна тяжча є від усіх недуг тілесних, і коли вони гріхами вельми хворіють, часто буває так, що й тіло в тяжку впадає хворобу, бо Бог допускає за гріхи покарання. Так святий хворих повчав, ще ж і Боже проповідував їм слово, багатьох еллінів до пізнання істинного Бога привів і християнами зробив, полікувавши їхні душі й тіла лікуванням найкращим. У той час царював Диоклитіян, нечестивий цар, і підняв гоніння на християн. Донесли ж на святого Кира, славного олександрійського лікаря, до ігемона олександрійського, що християнином є і християнської віри багатьох навчає. І звелів ігемон зразу взяти його. Святий же Кир, довідавшися про те, утік із града і з краю Єгипетського і в Аравію перейшов. Це ж не тому, що мук і смерти за Христа боявся, але слів Христових слухав: “Коли гонять вас [казав] у граді цьому, втікайте в инший”.

І тому, що ближнім ще помагати хотів, і тому, що краще себе до страждань за Господа свого підготувати хотів у чернечому чині, тому, в Аравію прийшовши, зразу прийняв на себе чернечий ангельський образ. А найбільше з Божого провидіння був в Аравію прихід його, щоб і там багатьох привести до Христа і, вибавивши від ідольської згуби, на путь спасіння наставити. Залишив же і лікарське своє вміння, прийняв-бо чудотворення від Бога і вже не лікуванням і зіллям, але молитвою і словом всілякі хвороби зцілював. І через такі його чудотворення прославлялося Ім’я Ісуса Христа, і багато ідолопоклонників покидали свій блуд — до Христа, істинного Бога, наверталися.

Іван же святий родом був з Едесу, християнин благовірний, воїнським чином вшанований. Коли постало ж на християн від Диоклитіяна гоніння, покинув сан свій воїнський і славу світу цього, батьківщину, дім, і рід, і багатство — все за полову маючи, і до Єрусалиму перейшов, де ж, якийсь час перебуваючи, чув про святого Кира і про чуда, що бувають від нього, бо розійшлася про нього слава всюди, і вельми забажав бачити його і жиги з таким великим Божим угодником. Пішов-бо спершу в Олександрію, шукаючи бажаного, але там його не знайшов, уважно про нього розпитував, де є. І довідавшися, що в Аравії перебуває, пішов туди з поспіхом, і знайшов його, приєднався до нього всією душею і був самовидцем чудес його і доброчинного його життя наслідувачем ревним. Тим часом взята була на муки за Христа одна боголюбива жінка на ім’я Атанасія з трьома своїми доньками, їх же імена: Теоктиста, Теодотія і Євдоксія. І в град Каноп їх відвели, в ньому ж ідольський жрець був Касіян, градоначальник же Сиріян. Про те чувши, святий Кир з Іваном боялися, щоб не відпали від Христа юні дівчата, не лише погрозами мук настрашені, але самою ласкою зваблені бути могли легко в такі молоді літа, бо найстаршій із них, Теокстисті, було років п’ятнадцять, другій, Теодотії, літ тринадцять, останній же, Євдоксії, років одинадцять. Але і в матері їхній, Атанасії, сумнівався святий Кир, щоб і вона через дітей до еллінства не схилилася, не хотівши доньок своїх, люто мучених, коли кров їхня нещадно проливалася, бачити. Не було ж йому невідомим, наскільки матері через дітей своїх природно вболівають серцями своїми. Тому, вставши, пішов у град, щоб утвердити в ісповіданні Христовому дівчат і матір їхню, небоязливими ж і мужніми в муках зробити. Пішов же за святим Киром і святий Іван, і обидва в Каноп-град до Атанасії з доньками, яких тримали в путах, прийшли, багатьма богонатхненними словами утверджували їх у любові Ісуса Христа, щоб ревно за Нього душі свої поклали. І сповіщено було зразу про те градоначальникові Сиріяну: хтось-бо з нечестивих, прийшовши до нього, сказав: “Двоє якихось нових і незнайомих чоловіків з’явилося у граді нашому, один у чернечому вбранні, а другий у військовому. Вони взятих нині дів навчають, щоб не поклонялися богам нашим, але у своїй нечестивій щоб перебували вірі, ані щоб не підкорялися наказам царським, намовляють їх, щоб одного лише якогось шанували Ісуса і Йому божественну щоб віддавали честь, не зважаючи на смерть”. Те чувши, Сиріян люті сповнився, звелів взяти зразу обох і привести перед себе. Взяті ж були святі Кир та Іван і на допит нечестивому судді Сиріянові представлені. Він же, бачивши їх, сказав: “Чи ви, окаянні вороги богів наших, намагаєтеся зманити дівиць і християнську всіма хитростями примножити віру на приниження цареві? Якщо дотепер були безумними, то принаймні нині, суєтну вашу відкинувши віру, всілякого волхвування сповнену, молитвами і жертвами богів собі умилостивіть, щоб не лише уникнути мук, для вас приготованих, але і почестей від нас сподобитися. Якщо ж ні, то пізнайте не Сиріянову лише ані ж Диоклитіянову, але самих богів, яких же хулите, лють на собі і гнів невмолимий. Пізнайте богів, які, хоч і милосердні, та люто за безчестя своє помщають”. На це святі Кир та Іван відповідали, говорячи: “У нас є звичай про багато чого мало говорити. Хай буде вам відомо, що ми ані почестей ваших суєтних ніколи не хочемо, ані від Христа не відвернемося, навіть якщо за нього постраждаємо”. Тоді Сиріян більшою люттю запалився, заскреготав зубами і сказав до них: “Годилося вам, нечестивим, за суддівське чоловіколюбство вдячними бути, якщо є щось у вас від розуму, і, відкинувши свій блуд, грізних уникнути погроз. Але тому що нічого ин-шого у вас не бачу, окрім гордости, непокори і суєтної зарозумілости, то не треба й багатьох слів, але за саме належить нам взятися діло, так-бо і бажану вам відплату приймете, і наказу царському, хоч і не хочете, скоритеся”. Те мовивши, звелів привести дівчат з матір’ю і перед ними почав святих мучеників Кира і Івана всіляко мучити, б’ючи бичами, ламаючи палицями, опалюючи свічками й опалені частини оцтом та сіллю поливаючи, і гострими волосяними потираючи рубищами, ноги ж киплячою смолою поливаючи і всіляких мук винаходи на них накладаючи, — ні одного ж не залишивши катування, і щоб відімстити за дерзновення їхнє, і щоб мужність їхню зламати, і щоб настрашити дівчат юних і матір їхню, що на люте катування дивилися. Але нічого не досягнув богомерзенний кат: ані ж мужности святих страстотерпців не похитнув, ані дівчат і їхньої матері настрашити не зміг. Звелів-бо відв’язати святих, почати святу Атанасію і доньок її мучити також. І, довго мучивши, сповнився великого сорому, бо немічний рід жіночий у мужньому стражданні нічим не відрізнявся від міцних і нездоланних мужів святих Кира і Івана. Ту ж бо, що й вони, мали до Христа любов і віру, і тими ж за нього страждали муками, ту ж мужність, бо Бог зміцнював їх, мали, і страждали — наче в чужому тілі, анітрохи не зважаючи на муки. Взирали-бо до Любого Жениха свого Христа Бога, що дивився з висоти слави Своєї на страждання невіст Своїх і допомогу Свою їм подавав. Звільнив-бо кат святих мучениць із мучилища — засудив їх на посічення мечем. Вони ж на смерть, як на шлюб, ішли, веселячись, — і втяті були у святі голови блаженна мати Ата-насія і її три благословенні доньки — Теоктиста, Теодотія та Євдоксія.

Після убивства святих мучениць знову святий Кир зі святим Іваном на допиті були. До них же кат довгу розпростер бесіду, наче про здоров’я їхнє піклуючись, показуючи дари, і накладаючи муки, і останньою погрожуючи карою, і коли бачив, що марно трудиться, останню на них дав таку відповідь: “Кира, галилейського учителя, й Івана, йому єдиновірного, які царський наказ зневажають і богам великим жертви принести не захотіли, голову відтяти за законом царським наказуємо”. І взяли воїни, посікли їх на тому ж місці, де й святі діви з матір’ю поклали душі свої за Господа свого у тридцять перший день місяця січня. Християни ж потаємні, взявши святі тіла їхні таємно, поховали чесно в церкві святого апостола і євангелиста Марка в окремих гробах: в одному — святих мучеників Кира та Івана, у другому ж — святу Атанасію з доньками. По багатьох же літах, за царювання благочестивого царя Теодосія-молодшого, святий Кирило, патріярх Олександрійський, мощі святих мучеників Кира та Івана Божим, через ангела, велінням переніс у село під назвою Манутин для вигнання звідти бісівської сили на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славлених навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Джерело:  http://kyrios.org.ua/spirituality/svyato/

Святитель Микита, затворник Печерський, єпископ Новгородський

Преподобний святитель Микита (Никита), затворник був родом із Києва. Коли ігуменом Києво-Печерського монастиря став преподобний Никон, юний Микита попросив його усамітнитись у затворі. Никон відповів, що йому краще бути з братією монастиря, працювати з ними разом і він буде винагороджений. Навів приклад про те, що в затворі ледве не загинув Ісаакій печерник, який був спокушений дияволом. Він загинув би, якби його не врятувала велика благодать Божа за молитвами преподобних отців Антонія і Феодосія.

Микита відповів: «Ніколи, отче мій, я не спокушусь при будь-яких обставинах. Я маю твердий намір протистояти диявольським спокусам і буду молити Чоловіколюбця Бога, щоб Він дав мені дар чудотворця, як дав Ісаакію затворнику, який і зараз творить чудеса».

Ігумен відповів йому: «Твоє бажання більше від твоїх сил. Дивися, сину мій, щоб ти сам себе не перехитрив. Я благословляю тебе на служіння братії, а за свій послух Бог тебе нагородить».

Проте Микита не послухав ігумена. Він не міг перемогти сильного бажання до затворницького життя. Тому зробив те, до чого прагнув: закрився в печері й там один перебував у молитві. Диявол скоро дав про себе знати. Через декілька днів, коли Микита молився, то почув голос, який промовляв молитву разом із ним. Він відчув велику радість. Подумав, що то ангел, бо коли б це був не ангел, то не було б благодаті Святого Духа. Він почав ще більше молитися, приказуючий: «Господи, з’явися мені Сам, щоб я побачив Тебе».

Голос йому відповів: «Я не являюся людям, а посилаю тобі мого ангела, щоб він був із тобою, а ти виконуй його волю».

Зразу ж біс представ перед ним в образі ангела. Микита впав на землю і поклонився йому, як ангелу. Біс сказав йому: «Із цього часу ти вже не молись, а читай Старий Завіт. Таким способом ти будеш розмовляти з Богом». При цьому він постійно бачив біса, який усердно молився за нього.

З прихожанами Микита розмовляв, використовуючи Святе Письмо, яке знав майже напам’ять. Про нього пішла добра слава. Його пророцтва збувалися. Він передбачив, що уб’ють князя Гліба Святославича, що батько пошле другого сина Святополка княжити в Новгород. Усе збулося. Після цього ще більше почали говорити про затворника. Крім цього, ніхто не міг із ним порівнятись у знанні книг Старого Завіту. Він не хотів читати святих апостольських і євангельських книг Нового Завіту і навіть говорити про них. Стало зрозуміло, що Микита спокушений дияволом.

До нього в печеру прийшли преподобні отці Печерські. Вони створили молитву Богові про затворника й відігнали диявола. Микиту вивели з печери і попросили, щоб він їм щось сказав із Старого Завіту. Однак той почав клястися, що ніколи не читав цих книг, які недавно знав напам’ять.

Після цього він почав вести строге життя монаха і скоро перевершив інших у добрих справах. Чоловіколюбний Бог, побачивши такі подвиги блаженного Микити, прийняв його істинне покаяння і сказав: «Паси вівці мої». Господь зробив його пастирем Своєї словесної отари, висвятивши на новгородський єпископський престол. Там Бог прославив його даром чудотворця. Одного разу, коли довго не було дощу, за молитвами блаженного пішов дощ. Іншого разу він своїми молитвами погасив пожежу. Багато різних чудес створив святитель Микита в Новгороді.

Він помер 30 січня 1108 р., пробувши єпископом тринадцять років. Його поховали з почестями і поклали в притворі церкви богоотців Якима й Анни. Тіло блаженного Микити пролежало в труні чотириста п’ятдесят років. Лише в 1558 р. за царя Івана Васильовича при митрополиті Макарії та архієпископі Новгородському Феодосії мощі святителя відкрили. Вони були цілими й неушкодженими. Нині мощі відкриті й знаходяться в Софійському Новгородському соборі. День пам’яті святителя Микити, затворника Печерського, єпископа Новгородського вшановується 13 лютого (31 січня за ст. ст.) і 27 травня (14 травня за ст. ст.).

Джерело:  http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-mykyta-zatvornyk/

 

Коментарі

коментарі

Коментарі

Залишіть коментар