Біблійне осмислення та розуміння істини

Біблійне осмислення та розуміння істини

“Ісус відповів: Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого… А що є істина?” (Ін. 18, 37-38)

З раннього дитинства перед нами постають проблеми добра і зла, справедливості та несправедливості, істини і неправди. Усім нам доводиться думати про те, “що є добре, а що – погане”, і приймати рішення, керуючись цими уявленнями. Такі рішення не тільки впливають на наші стосунки з безпосереднім оточенням. Саме з них формується духовно-моральний клімат у суспільстві.

Щоб не говорилося про природу істини у богослів’ї, кожна людина у глибині душі знає, що крім раціонального, академічного способу обговорення цього питання, існує інший рівень. Як би ми не визначали істину, вона має якийсь надприродний і безсумнівний авторитет, який тихо, але владно вимагає нашого підпорядкування і вірності йому. І не тільки нашої вірності. Ми очікуємо і від інших підпорядкування його владі.

Припустімо, вас притягли до карної відповідальності за серйозний злочин, який ви не чинили. Припустімо далі, що позовна заява була складена вельми вправно; вона переконлива, але помилкова. Ви, звісно, будете розповідати про відомі вам правдиві факти, щоб довести свою невинність. Втім, уявімо собі, суддя, виголошуючи вирок, стверджує, що такого явища, як об’єктивна істина не існує. І тому він не прагне до виявлення істини. Кожна сторона має право висувати свою версію подій, а він сам, в силу певних обставин та чинників, визначить: хто винен, а хто – ні.

Вас така ситуація, безсумнівно, обурила б, як обурила б вона будь-яку нормальну людину, бо без врахування об’єктивної істини не можна вершити справедливий суд. Отже, на якомусь рівні ми всі віримо в істину і вимагаємо, щоб дотримувались її. Проте в інших ситуаціях і за інших обставин істина нам не подобається і ми робимо усе, що в наших силах, аби її уникнути, приховати, подати в неправильному світлі або відразу ж відкинути.

Однак, навіть якщо нам удається приховати істину, поставивши на її місце неправду, ми, певна річ, не оголошуємо свою версію подій неправдою. Ми продовжуємо називати її істиною, тим самим демонструючи, що, навіть зраджуючи істину, ми поважаємо її авторитет. Вочевидь, є причина, через яку ми відверто не називаємо неправду неправдою, оскільки усвідомлюємо, що ніхто за нами не піде, довідавшись, що наша позиція заснована на неправді. Проте бували випадки, коли люди – як у своєму приватному суспільному житті, так і в церковному – йшли за неправдою, боячись шляхом слідування істині стати непопулярними, боячись викликати гнів керівництва і тим самим втратити привілейоване становище.

Більше  двох з половиною тисячоліть тому пророк Ісая критикував сучасне йому суспільство, вказуючи на тяжкі пороки: “… бо руки ваші заплямовані кров’ю, ваші ж пальці – беззаконня. Уста ваші говорять неправду, язик шепоче зраду! Ніхто не позиває справедливо, ніхто не судиться по правді, – кожен надію кладе на марноту і говорить неправду, збагачується бідою й породжує злочин! … Учинки їхні – учинки беззаконня, в руках у них – діла насильства… Справедливі шляхи їм невідомі, немає правосуддя на їхніх стежках… Ми збунтувались й Господа зреклися, відступили від нашого Бога, говорили про утиск та зраду, видумували у своєму серці слова неправдиві… І правосуддя назад відступилося, а справедливість здалека стоїть, бо на майдані спіткнулася істина, чесність не може туди прийти – і істина зникла, а той, хто зла цурається, пограбований та осміяний…” (Іс. 59, 3, 4, 6, 8, 13-15).

Провіщаючи з такого далекого минулого, пророк Ісая свідчить про соціальний занепад, що відбувається тоді, коли суспільство втрачає почуття священного благовоління перед об’єктивною істиною. Ісая описує не якийсь випадковий обман, допущений у стані паніки і спокуси, а навмисну політику обману не лише в приватному житті, а й у суспільному. Насамперед, він згадує суди, де нечесні обвинувачення і сфабриковані процеси використовуються для того, щоб спотворити істину, заради з’ясування якої суди й існують. “Не суди перекручено позову бідного твого. Віддаляйся від неправди… Хабарів не приймай, бо хабарі роблять сліпими зрячих і спотворюють справу правих” (Вих. 23, 6-8), “не викривляй закону, не дивись на особи і не бери дарунків, тому що дарунки засліплюють очі мудрих і перекручують справу правих; правди, правди шукай…” (Втор. 16, 19-20), “руки їхні повернені до того, щоб уміти робити зло; начальник вимагає подарунків, і суддя судить за хабарі, а вельможі висловлюють злі бажання душі своєї і перекручують справу”       (Мих. 7, 3).

Вищенаведені цитати стосуються світського життя старозавітного людства, де пророк Ісая і прагнув віднайти правду та справедливість. А, можливо, він просто не там шукав? Адже істина обов’язково повинна була бути в святині. Хто як не священнослужителі повинні були б свято її берегти. Чи дійсно так це було?

“А отрок (Самуїл) залишився служити Господу при Ілії священику. Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа і обов’язків священиків стосовно народу” (1 Цар. 2, 11-13), “Ілій же чув усе, як поводяться сини його… І сказав їм: для чого ви робите такі справи? Бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу. Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую про вас; якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї?” (1 Цар. 2, 22-25). “Коли ж постарів Самуїл (а він походив із священичого коліна Левія), то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем… Але сини його не ходили путями його, а ухилялися в користь і брали подарунки і судили неправдиво”                  (1 Цар. 8, 1-3). “Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило – огида для Мене воно… коли ж руки свої простягаєте, я відвертаю від вас очі Свої! Навіть, коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас…відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро…” (Іс. 1, 13-17), – промовляв Господь устами пророка.

“Я є путь, і істина, і життя” (Ін. 14, 6), – сказав у свій час Господь наш Ісус Христос. Саме цими словами Спаситель засвідчив про Себе, сказавши що “коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне. Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене. Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину… говорю це для того, щоб ви спаслися… Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене” (Ін. 5, 31-36).

Дивним та парадоксальним є той факт, що цю Божественну істину не прийняли ті, які, так би мовити служили їй, принаймні так здавалося, що вони їй служили. Старозавітне священство не тільки не прийняло Спасителя, але саме воно стало ініціатором суду над Істиною. Первосвященики, фарисеї, законовчителі, які знали Закон, які навчали єврейський народ віри в Істинного Бога стали вбивцями Його Єдинородного Сина. Зауважмо, що не грабіжники, не злочинці з “великої дороги”, чи світські правителі, а саме люди в священних ризах зробили все для того, щоб Спаситель помер.

Тоді, якому ж Богу служили ці, так звані, Божі служителі, чи дійсно Небесному Отцю вони поклонялися? “Ваш батько диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди. А коли Я істину говорю, то не вірите Мені… Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені? Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога”                (Ін. 8, 44-47), – говорив Христос, звертаючись до них.

Істина прийшла на землю і її світло осінило всіх, відкривши та показавши реальність, продемонструвавши – хто є хто. “Ісус знову говорив до народу кажучи: Я – Світло для світу, хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя” (Ін. 8, 12); “Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі” (Ін. 3, 17-21).

Чи чинилися в Бозі діла старозавітного священства? “На Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. Отже, все, що скажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять та не роблять… Усі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки свої і подовжують край одежі своєї. Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах… Горе вам книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите і тим, хто входить, не даєте увійти. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас” (Мф. 23, 2-3, 5-6, 13-15).

Велич та сила проповіді Ісуса Христа була в простоті та доступності, феноменальності та геніальності Його Божественних слів, а найважливіше це те, що Його слова, Його вчення ніколи не розходилися з ділом: Він навчав любити і Сам любив, Він учив бути милосердним і Сам проявляв милосердя, Спаситель закликав творити добро і Сам наповнював цей світ добром, навчав любити правду та уникати неправду і беззаконня. “Народ дивувався з науки Його, бо навчав Він їх, як Той, Який має владу, а не як ті книжники їхні”       (Мф. 7, 28-29).

Прихід Спасителя засвідчив істинну сутність усіх людей, підкреслюю усіх людей, без винятку, в тому числі тодішньої старозавітної церковної еліти. Погодьтеся, якось дивно, але з уст Христа чомусь не звучали слова похвали в адрес законовчителів, а слова викриття, слова правди про них. Зовнішня праведність, формалізм у звершенні богослужінь, перші місця у синагогах та на бенкетах, пишність священничих шат, усе це, що було великим та величним в їхніх очах, дуже скоро потьмяніло та потускніло у світлі слів простого галилейського Учителя.

Христос говорив істину, “істинно, істинно говорю вам” (Ін. 5, 19, 25) неодноразово повторював Він, але не всім ця істина була до вподоби. Він жодного зла не зробив, але, тим не менше, вищий Церковний Суд – Синедріон засудив його до страти “ми маємо закон і за нашим законом Він повинен померти” (Ін. 19, 7). Первосвященики та фарисеї, які були покликані і на те поставлені, щоб берегти Закон і приймати справедливі рішення, самі ж і порушили його. Навіть Понтій Пилат, римський проконсул, світська людина, який не знав усіх тонкощів Мойсеєвого Закону, сказав, що не знаходить в Ньому (Ісусові) провини (Лк. 23, 4) і, тільки боячись за свою посаду, він віддав Христа на розп’яття. Жінка Пилата, яка, мабуть, ніколи не бачила Спасителя, називає Його “Праведником” (Мф. 27, 19), а затуманена юрба простих людей, підбурених вищою церковною ієрархією, оскаженіло кричить: “розіпни, розіпни Його” (Ін. 19, 6).

Чи усі фарисеї та законовчителі хотіли смерті Ісуса Христа? Ні! Були серед них справедливі та богобоязливі люди (Никодим, Гамаліїл та ін.), але, як це зазвичай буває, такі люди переважно ніколи не є на керівних посадах і до їхнього голосу не прислухаються. В душі та серці вони знали, що Христос незвичайна людина і те, що творив Синедріон – це беззаконня, але озвучити це боялися через страх перед своїм священноначалієм.

“Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський. Він уночі (тому, що боявся) прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним” (Ін. 3, 1-2), “Никодим, один з них, який приходив до Нього вночі, говорить їм: хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?” (Ін. 7, 50-51), “Підвівшись у синедріоні, один фарисей на ім’я Гамаліїл, учитель закону, якого весь народ поважав…сказав: Мужі ізраїльські! Уважно подумайте про людей (апостолів) цих, що маєте робити з ними… бо, якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується; а якщо від Бога, то ви не зможете знищити його; стережіться, щоб вам не стати богоборцями” (Діян. 5, 34-39).

Те, що було вчинено з Христом, ті ж самі церковні люди здійснювали і над його учениками: били та кидали апостолів у в’язниці (Діян. 5, 18, 40), архидиякона Стефана мужа повного “мудрості й Духа” (Діян. 6, 10) каменували (Діян. 7, 59-60), “первосвященик же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його (ап. Павла) по устах. Тоді Павло сказав йому: Бог буде бити тебе, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, і, супроти, закону, велиш бити мене” (Діян. 23, 2-3).

У цьому видимому грішному світі все влаштовано так, що ті хто при владі, а особливо, коли це неморальні люди, можуть зробити все, що захочуть; зроблять так, як їм буде угодно, зроблять так, як забажають: правду підмінять неправдою, а беззаконня та гріх – виправдають. Хитросплетінням ораторського мистецтва можуть невинного зробити винним, біле зробити чорним, а         чорне – білим. Істина ж все називає своїми іменами і не підмінює понять. Той, хто свідомо протистоїть істині, – хулить на Духа Святого, а цей гріх “не проститься людині ні в цьому, ні в майбутньому віці” (Мф. 12, 32).

Царство Христа – це не просто ще одна держава, що виникла на Землі поряд з іншими. Основа влади цієї держави не на Землі. Це Царство приходить у наш світ зі світу іншого. Воно не змагається за світове владарювання з іншими державами і не вступає із жодною з них у міждержавний союз. І, нарешті, воно не ґрунтується як усі інші держави, на фізичній силі, багатстві та владі. Його місія в тому, щоби свідчити істину!

Дуже дивна манера письма у цього Живописця. Перед ним підготовлений аркуш паперу і на нього він то в одному місці, то в іншому наносить своїм пензлем різнокольорові мазки. Десять відсотків поверхні майбутньої картини уже покрита кольоровими лініями, а так і не зрозуміло, що ж хоче зобразити цей Художник. А, може, хтось вже зрозумів?

Комусь достатньо і двох відсотків полотна, “хаотично” покритого забарвленими “плямами”, щоб зрозуміти задум Творця, збагнути те, що Він хоче сказати нам, оцінити Його геніальність, завмерти, і довго-довго стояти за Його спиною, насолоджуючись, і не в силах відійти від створеного Ним шедевру… А комусь, можливо, незрозуміло що ж зображено на художньому полотні навіть тоді, коли картину вже закінчено: “очима будете дивитися – і не побачите” (Іс. 6, 9) …

Оточуюча нас дійсність, – з самого початку нашого народження                  (а можливо і раніше), через наш розвиток (і не дуже), через наші органи         чуття, – заявляє нам про себе… Чому немає справедливості? …; навіщо так робити – адже це підло! …; та-а-ак, гроші надзвичайно важливі в нашому житті, тому від них не слід відмовлятися, вони дають владу та великі можливості …; де шукати правди? …

Погодьтеся, це все дуже подібне на ті різнобарвні “хаотичні” мазки на картині. Скільки ж їх потрібно, щоб перед нашими духовними очима постала повна картина тієї істини, яка походить тільки від Творця? “І пізнаєте істину, і істина визволить вас” (Ін. 8, 32). І від чого це залежить? Від величини нашої пам’яті? Від рівня нашого інтелекту? Від повноти нашого духовного життя? Від чого? … … …

Я прагнув спробувати хоча б частково, через призму Священного Писання, у площині аналітичного мислення очима свого розуму та серця поглянути на справжню абсолютну істину, де ж все-таки її потрібно шукати і яке місце вона займала колись у світському та церковному житті конкретних осіб біблійної історії… На жаль, прикрим та незмінним є і залишиться той факт, що: “що було, те і буде; і що робилося, те й  далі буде робитися, і немає нічого нового під сонцем” (Еккл. 1, 9). Неправда та беззаконня припиняться лише тоді, коли ми всі станемо на справедливий суд перед цією істиною, коли за всі свої вчинки доведеться відповісти, бо “Істина велика і сильніша за все” (2 Езд. 4, 35). Пробачте за недостатню кількість мазків на моєму малюнку… … …

 

свящ. Ярослав Матюнка,

 кандидат богословських наук,

викладач Священного Писання Старого і Нового Завітів,

Дніпропетровської Духовної Семінарії УПЦ КП

Коментарі

коментарі

Коментарі

Залишіть коментар